Микола Іванович Сенченко - Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

“Питання про Ельзас-Лотарингію, Німеччину, Францію, Росію і масонство”, де він порівнює царя Миколу II з французьким королем Людовиком XVI, а російський державний устрій вважає не тільки деспотичним, а й таким, що дезорганізує країну. Крім того, виразник ідей світового масонства ще на початку XX століття визначає майбутнє Росії: “Справжня політика Західної Європи мала б виявлятися в розчленуванні цього колоса, поки він ще не став занадто небезпечним. Слід би використати можливу революцію для відновлення Польщі як захисного валу Європи, а іншу частину Росії розділити на три або чотири держави. Політика рівноваги сил до виникнення Сполучених Штатів Європи, якій Франція буде сприяти, залишається єдиною, що відповідає сучасним умовам” (L’Acacia. De janvier ’a juin 1904, p. 98).

Спроба роз’єднати Росію після лютневої революції 1917 р. не була вдалою, а потім Сталін розбудував державу, яка перемогла фашистів і тривалий час стримувала американських творців нового світового порядку. Проте ідеологія комунізму панувала до зруйнування Радянського Союзу.

Тепер же, досягнувши мети й поділивши могутню державу на окремі “незалежні” країни, в рамках України та інших країн СРСР зроблено спробу старий месіанський міф про побудову світлого комуністичного майбутнього замінити іншим — щодо повернення України в “європейський дім” і входження її в світове ринкове господарство як рівноправного партнера.

Але тільки ринкова економіка і навіть загальний достаток не можуть бути вінцем людства. Чистота суспільних відносин — набагато важливіша, ніж рівень достатку. Якщо нація вичерпує духовні сили, то ніякий найкращий державний устрій і ніякий промисловий розвиток її не врятують від смерті.

Наше завдання — основне й найважливіше — полягає в тому, аби розібратися в причинах того, що відбувається, розкрити внутрішні механізми розвитку кризи і на цьому підґрунті розробити обґрунтовану стратегію переходу до сталого майбутнього України. Очевидно, що рух на цьому шляху можливий лише завдяки мобілізації інтелектуального та науково-виробничого потенціалу країни. Тільки це зродить надію увійти до світового ринкового господарства не ресурсно-сировинним придатком, а рівноправним партнером, що володіє високими технологіями.

У загальній лінії геополітичної думки Заходу найзриміші такі напрями: атлантизм, мондіалізм, прикладна геополітика і “нові праві”. Атлантизм, що є геополітикою моря, використовуючи науково-технічний прогрес, бажає отримати повний контроль над Євразією, над Росією та Україною. Доктрина, що її висунув у минулому держсекретар США Г. Кіссінджер, була наступальна, а геополітика Євразії перебувала в стані пасивної оборони, це й призвело до поразки у “холодній війні”, розпаду країн Варшавського договору та СРСР.

Україні нині важливо розробити свій геополітичний сценарій майбутнього, виходячи з нового світового геополітичного порядку, разом з Росією та Білорусією сформувати новий регіональний “центр сили”, єдиний ринковий простір.

Перемога Заходу в “холодній війні” сприймається адептами ліберальної ідеології майже як кінець Сходу. Й справді: зазіхання на Схід як феномен світової історії й культури ще не мало такого масштабного й відвертого характеру. В Україні з’явилася ціла армія західних місіонерів-модернізаторів. Вони дають місцевій владі та інтелектуальній еліті вказівки, як найшвидше покінчити з традиційною українською ментальністю й осучаснити наш народ. Все це здійснюється під лозунгом “відкритого суспільства”, тобто світу без кордонів, без специфічної культурної та національної ідентичності, в якому немає місця почуттям Вітчизни, патріотизму, націоналізму.

Сучасний ліберальний оптимізм ігнорує дедалі глибші тріщини у фундаменті західної цивілізації, яка проголосила перемогу капіталізму. Чи не нагадує це час, коли ідеологи комунізму декларували, що людство обов’язково прийде до перемоги комунізму, знівелювавши національні ознаки й досягнувши повної соціальної однорідності. Тепер лібералізм, перемігши, береться за ту ж саму роботу, яку брав на себе комунізм: тотальну гомогенізацію світу у формі завершеної вестернізації.

Для ліберальної революції в Україні характерне використання нових фінансово-економічних, військових і політичних технологій, здатних підірвати національний суверенітет України в питаннях, життєво важливих для самого існування українського народу, для економіки та безпеки країни. Маніпуляції з плаваючими валютними курсами та короткотерміновим спекулятивним капіталом, що дали можливість здійснити експропріацію національного накопичення й знецінили працю мільйонів людей, — лише один, зате вражаючий приклад застосування нових технологій.

Менше вивчені трансфери, що застосовуються у сфері політичного впливу влади на поведінку місцевої еліти, етнічних груп і політичних лідерів, які приймають рішення. Масонське гасло “Свобода. Рівність. Братерство” на фасаді новонародженої України замінили на нове — “Нейтралітет. Позаблоковість. Без’ядерність”. Якими трансферами користувалися наші західні вчителі для досягнення впливу на політичних лідерів Народного руху, зокрема Д. Павличка, які так намагалися позбутися ядерної зброї, що навіть забули про власний народ, для котрого ця зброя була гарантом незалежності держави. А сьогодні Україна не має “ні груш, ні торби”. Якось я запитав одного з колишніх лідерів Народного руху В. Брюховецького про те, звідки ця ініціатива “без’ядерності”. У відповідь почув, що це записано в програмі Народного руху. Отож трансфери тісно пов’язані з фінансуванням партій, а хто їх фінансував, нині відомо всім.

У святковому випуску газети “Урядовий кур’єр” за 23 серпня 2000 року той же Д. Павличко пише про три Європи: Західну, Центральну й Східну. І навіть після того, як народ України позбавили засобів захисту від американського протекторату, він знову повчає: “... Заглядаючи в майбутнє України, неможливо не побачити, що нас чекає довга й принизлива боротьба між свідомими громадянами України та манкуртами, малоросами, які приховують свою внутрішню порожнечу гаслами про служіння всім народам, скаженою бізнесовою активністю, спрямованою виключно на особисте збагачення...” То що ж? Якраз особисте збагачення й визначає основну сутність американського лібералізму чи, точніше, — лібертаризму, до якого прагне Павличко.

Аби модель соціальної ринкової економіки була реальною, необхідно докорінно змінити українську економічну політику, відійти від “дикого капіталізму”, який практикували й продовжують практикувати українські компрадори та гендлярсько-лихварська еліта, гарантувати права власників і сформувати некорумпований бюрократичний апарат.

Визнаймо: нині, крім глобальних інформаційних мереж, які роками вбивали в нашу свідомість переваги капіталістичного раю і дають змогу впливати на свідомість людей, минаючи державні кордони, у світі діють також інші глобальні поля, пов’язані з матеріальними факторами людського існування. Це означає, що ми є свідками процесу нового формування глобальної влади, яка відрізняється від її традиційних форм принципово новими технологіями дистанційного впливу й латентними формами прояву.

З’ясуємо, що дав лібералізм українському народові. Режим, створений в Україні за західними вказівками, замість квітучого раю приніс злидні більшості населення, повсюдний відступ від істинної цивілізованості й занедбання освіти. Нова