Микола Іванович Сенченко - Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?

У книзі академіка Міжнародної академії інформатизації при ООН йдеться про сучасний стан українського суспільства в контексті розвитку світової цивілізації. У гострополемічній формі здійснено спробу явити співвітчизникам правду про явище, відоме в сучасному науковому світі під назвою “неоколонізація”, а також — про ті загрози, які воно являє соціуму, якщо цього не розуміє (або вдає, що не розуміє) влада.
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.

У новому тисячолітті “холодну війну” змінила війна патріотів кожної нації проти світового уряду, за якого всі нації втратять свій суверенітет і поступово зникнуть. Це — війна націоналізму проти глобалізації, і вестиметься вона не тільки між націями, а й усередині їх. І, здавалося б, застаріле запитання колишнього держсекретаря Сполучених Штатів Америки часів в’єтнамської війни Діна Раска: “На чиєму ви боці?” — знову актуальне.

На часі воно й для української політичної еліти. Саме так: “На чиєму ви боці, панове?” На роль політичної еліти нації претендує нині еліта компрадорська і гендлярсько-лихварська. А це особлива “еліта”. Частина її підпадає під “закон про повернення”, тому почувається не дуже впевненою й тимчасовою в нашій країні. Інша частина надбала своє багатство, м’яко кажучи, не зовсім законним шляхом, і тому також не впевнена в майбутньому.

Через те важливо пояснити людям, що насправді являє собою глобалізація. По суті, це відмова від національної незалежності, від національних культур, що формувалися впродовж тисячоліть, позбавлення нащадків змоги жити на рівні економічної достатності. Пам’ятаймо, що іноземний капітал, економічна агресія не принесли жодній країні нічого, крім поступового й зрештою — повного зубожіння, повної залежності від цього капіталу.

Нині у багатьох країнах точиться боротьба між патріотами й глобалістами. Консервативна партія Великобританії перешкоджає намірам обмежити права фунта стерлінга перед євро. У Франції фермери повстали проти зміни усталеного способу життя. У Німеччині Герхард Шрьодер став політично популярним і виграв вибори, підписавшись під економічним націоналізмом. Попри риторику США, світовий уряд — не гарантія миру на планеті, а навпаки: його утвердження призведе до безкінечних війн.

Пригадаймо: ігноруючи суверенітет Югославії, президент Клінтон вимагав од сербів поступитися Косовим на користь НАТО. Коли Белград відкинув ультиматум, він розпорядився впродовж 78 днів бомбардувати югославські міста. А прикривався голослівними твердженнями про геноцид косоварських албанців сербами. Тепер відомо, що саме клінтонівське бомбардування спровокувало різню. Тепер ми знаємо, що саме клінтонівська війна не створила “мультиетнічної демократії” — навпаки, тепер невеличка мстива держава випалює сербів з їхніх будинків.

Якщо суверенітет стане застарілим поняттям, то ми можемо очікувати американську участь у безкінечних війнах, доки Америка не заплатить страшенну ціну в якомусь катастрофічному терористичному акті на власній території. Бо інтервенція породжує інтернаціональний опір і терор.

У 1939 році масон Герберт Уеллс у своїй книзі “Новий світовий порядок” писав: “Багато народів... зненавидять новий світовий порядок... і загинуть, протестуючи проти нього... і ми повинні зважати на горе й страждання покоління чи двох поколінь невдоволених...”

Отже, містере Уеллс, ми і є ті невдоволені. Але ми не збираємося помирати, лише протестуючи проти вашого масонського нового світового порядку. Ми збираємося жити й боротися проти нього. Виступи антиглобалістів у Сієтлі, Празі, Вашингтоні та інших містах, можливо, доведуть, що вони стануть для нового світового порядку тим, чим були події 1648 року, пов’язані з іменем чигиринського сотника Богдана Хмельницького, або чайною партією в Бостоні 1775 року, з якої розпочалася війна за незалежність Штатів від Британії.

“Я вважаю, що глобалізація неминуча”, — сказав Білл Клінтон Ларрі Кінгу з телеканалу CNN. Ну, а ми вважаємо, що ні?! Ми всі “інтернаціоналісти”. Але ж не до такого маразму, щоб впустити у свій власний дім чужинців, віддати їм усе, ще й працювати на них.

Може, комусь це здається дивним, але ми, українці, маємо повне право працювати на себе. Це право ми одержали від народження.

Національну ідею не треба вигадувати, вона витає в повітрі, стукає в наші серця: “Гей, українці! Хіба не наші пращури заселили найбагатші землі й розпочали звідти свій родовід? Вогнем і мечем не вдавалося їх завоювати. Тільки підлістю й зрадою, але тепер це добре видно. В азартному грабежі проявилося мародерське нутро націонал-зрадника, засвітилася агентура (п’ята колона), розкрилася людожерська сутність глобалістів”.

Глобалісти оголосили війну народам Землі, ведуть її на чужій території і чужою кров’ю, зіштовхуючи лобами недоумків. Логічна протидія такій тактиці — солідарність слов’ян, а також інших націй у боротьбі з сатанізмом.

Наука нині дає можливість говорити про багатоваріантність, альтернативність, полівалентність кожної з нових тенденцій суспільного життя. Ті ж, хто наполягає на тій чи іншій одноваріантності (“демократичним реформам немає альтернатив”), виявляють зацікавленість у певному сценарії розвитку, приписуючи своїм суб’єктивним прагненням статус непорушної об’єктивності; інші ж думки щодо цього називають безглуздим свавіллям.

Хоча я не схильний вважати, що влада є ворогом народу, однак перебіг подій свідчить про те, що більшість політичної еліти не розуміє глобальних процесів, які відбуваються. Можливо, через те багато кому книга може здатися жорсткою. Але я й задумував її, аби викликати полеміку. І дуже хотів би помилитися в своїх оцінках державотворчих процесів в Україні.

Нині чи не кожен, хто живе в Україні, замислюється над тим, чому 280 млн громадян у колишньому СРСР дали можливість західним проповідникам нового міфу, тепер уже лібералізму, а також власним корпоратистам знов ошукати себе. Чому розвіявся старий міф західних ідеалістів, “комунізм” Л. Брежнєва? Колись життя було значно кращим, будувалися нові квартири, люди купували телевізори, мали можливість відпочивати на морі, могли збирати гроші на автомобілі або мали їх.

Чому всі нові ідеологічні міфи випробовуються на теренах Східної Європи, причому — такими американськими геополітиками єврейського походження, як Збігнєв Бжезинський чи Мадлен Олбрайт, котрі, до речі, навіть з власного вірою й національністю не можуть визначитися?

Чому люди з таким ентузіазмом почали руйнувати своє усталене життя, свій вистражданий і досить пристойний дім? І що ж тепер чекає нас у майбутньому? До чого призведе катастрофічне старіння основних фондів нашої промисловості? Песимісти стверджують, що до 2010 року науково-промисловий потенціал України буде остаточно зруйновано. А це означає, що ідеологію технологічного лідерства у сфері технічної політики вже сьогодні потрібно міняти на ідеологію технічних залучень.

Однак і це ще далеко не все. Газета “Голос України” у номері від 31 травня 2000 року