Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Поезія » Енеїда 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Енеїда" автора Іван Петрович Котляревський. Жанр книги: Поезія.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 34
Перейти на сторінку:
мій гайстер!

Який то був до бою майстер.

Угодно, бачу, так богам!»

Звелів носилки з верболозу

І з очерету балдахин

Зготовить тіла для виносу,

Щоб в них Паллант, Евандрів син,

Вельможна, панськая персона

Явилася перед Плутона

Не як абиякий харпак.

Жінки покійника обмили,

Нове убрання наложили,

Запхнули за щоку п'ятак,

Як все уже було готово,

Тогді якийсь їх филозоп

Хотів сказать надгробне слово,

Та збився і почухав лоб;

Сказав: «Се мертвий і не дишеть,

Не видить, то єсть і не слишить,

Єй, єй! уви! Он мертв, амінь!»

Народ від річі умилився,

І гірко-гірко прослезився,

І мурмотав: «Паноче, згинь».

Потім Палланта покадили,

К носилкам винесли надвір;

Під балдахином положили,

Еней тут убивавсь без мір.

Накривши гарним покривалом,

Либонь, тим самим одіялом,

Що од Дідони взяв Еней,

Взмостили воїни на плечі

І помаленьку, по-старечи

Несли в містечко Паллантей.

Як вибрались на чисте поле,

Еней з покійником прощавсь,

Сказав: «О жизнь! Бурливе море,

Хто цілий на тобі оставсь?

Прости, приятелю любезний,

Оддячу я за вид сей слезний,

І Турн получить з баришком».

Потім Палланту уклонився,

Облобизав і прослезився,

Додому почвалав тишком.

К господі тілько що вернувся

Наш смутний лицар, пан Еней.

Уже в присінках і наткнувся

На присланих к ньому гостей:

Були посли се од Латина,

І всі асесорського чина,

Один армейський копитан;

Сей скрізь по світу волочився

І по-фрігійську научився,

В посольстві був як драгоман.

Латинець старший по породі

К Енею рацію начав,

І в нашім, значить, переводі

Буцімто ось він що сказав:

«Не ворог, хто уже дублений,

Не супостат, чий труп нікчемний

На полі без душі лежить.

Позволь тіла убитой раті.

Як водиться, землі продати;

Нехай князь милость сю явить».

Еней, к добру з натури склепний,

Сказав послам латинським так:

«Латинус рекс єсть невгомонний,

А Турнус пессімус дурак.

І кваре воювать вам мекум?

Латинуса буть путоцекум,

А вас, сеньйорес, без ума;

Латинусу рад пацем даре,

Пермітто мертвих поховаре,

І злості корам вас нема,

Один єсть Турнус ворог меус,

Сам, ерго, дебет воювать;

Велять так фата, ут Енеус

Вам буде рекс, Аматі зять.

Щоб привести, ад фінем беллюм,

Ми зробим з Турнусом дуеллюм,

Про що всіх сангвіс проливать?

Чи Турнус буде, чи Енеус,

Укажеть глядіус, вель деус,

Латинським сцептро управлять».

Латинськії посли ззиркнулись,

По серцю їм ся річ була;

Знечев'я трохи схаменулись,

Дрансеса смілость тут взяла:

«О князь, — крикнув, — пресловутий!

Великим ти родився бути!

Ми все в Латинові уста

Внесем, дрібнесенько розкажем

І щиро, щиро те докажем,

Що з Турном дружба єсть пуста».

І мировую тут зробили

На тиждень, два або і три

І в договорі положили,

Щоб теслі і другі майстри

Латинські помогли троянам,

Сим ланцям, голякам, прочанам,

Достроїть новий городок;

Щоб нарубать дали соснини,

Кленків, дубків і берестини,

На крокви годних осичок.

За сим тут началось гуляння,

І чарочка пішла кругом;

Розкази, сміхи, обнімання,

Ділились дружно тютюном.

Які пили, які трудились

І над убитими возились;

В лісах же страшна стукотня.

В коротке мировеє врем'я

Латинське і троянське плем'я

Було як близькая рідня.

Тепер би треба описати

Евандра батьківську печаль

І хлипання всі розказати,

І крик, і охання, і жаль.

Та ба! Не всякий так змудрує,

Як сам Вергілій намалює,

А я ж до жалю не мастак;

Я сліз і охання боюся

І сам ніколи не журюся;

Нехай собі се піде так.

Як тілько світова зірниця

На небі зачала моргать,

То вся троянськая станиця

Взялася мертвих зволікать.

Еней з Трахоном роз'їжджає.

К трудам дружину понуждає,

Кладуть із мертвих тіл костри;

Соломой їх обволікають,

Олію з дьогтем поливають

На всякий зруб разів по три.

Потім солому підпалили,

І плам'я трупи обняло.

І вічну пам'ять заквилили,

Аж сумно слухати було,

Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,

Тут інші смалець істочали,

У інших репався живіт;

Смрад, чад і дим кругом носились,

Жерці найбільше тут трудились,

Ізконебє халтурний рід.

Други, товариші і кревні,

Батьки, сини, куми, свати,

На віки вічні незабвенні,

А може, хто із суєти,

В огонь шпурляли різну збрую,

Одежу, обув дорогую,

Шаблі, ладунки, келепи.

Шашки, свитки, кульбаки, троки,

Онучі, постоли, волоки

Шпурлялись, як на тік снопи.

Не тілько в полі так робилось,

В Лавренті сумно тож було;

Багацько трупа там палилось,

Поспульство ж на чім світ ревло.

Там батько сина-парубійку

Оплакував і кляв злодійку

Війну і ветхого царя;

Тут дівка вельми убивалась,

Що без вінця вдовой осталась,

Утративши, багатиря.

Жінки, порозпускавши, коси,

Розхристані і без свиток,

Розтрьопані, простоволосі

Галасовали на ввесь рот.

По мертвих жалібно кричали,

По грудях билися, стогнали,

Латинів проклинали рід;

Про Турна ж всі кричали сміло,

Що за своє любовне діло

Погубить даром ввесь нарід.

Дрансес на Турна тут доносить,

Що Турн всім гибелям вина;

Еней на бой його лиш просить,

І так би й кончилась війна.

Но і у Турна був сутяга,

Брехун, юриста, крюк, підтяга,

І діло Турна защищав;

Та і Аматині пролази

Пускали рознії розкази,

Щоб Турн ні в чім не уважав.

Як ось од хана Діомида

Латинові прийшли посли,

І із охлявшого їх вида

Не видно, радість щоб несли.

Латин вельможам з старшиною

Велить явитись пред собою,

Що все і сталося якраз;

Послів кликнули до громади.

І, виповнивши всі обряди,

Латин прорек такий приказ:

«Скажи, Венуле нежахливий,

Всю хана Діомида річ,

Здається, був ти не брехливий,

Таким тебе зна наша Січ».

«Підніжок твій я і підданець,

Із слуг твоїх послідній ланець, —

Сказав Венул, — не погнівись!

Мужича правда єсть колюча,

А панська на всі боки гнуча,

І хан сказав так, не сумнись:

«Не з мордою Латина битись

Против троянських розбишак,

Вам треба б перше придивитись,

Який то єсть Еней козак!

Під Троєю він дався знати

Нам всім, як взявся рятовати

Богів домашніх і рідню.

Він батька спас в злу саму пору,

На плечах зніс на Іду-гору,

Сього не майте за бридню.

Против Енея не храбруйте,

Для нас здається він святим;

І так Латину розтолкуйте.

Щоб лучче помирився з ним.

Гай! гай! Де діти єсть такії,

Щоб кудрі батькові сідії

Найвище ставили всього?..

Не ворог я царю Латину,

Но чту Анхізову дитину

І не піду против його.

Прощайте, доміні латинці!

Поклон мій вашому

1 ... 29 30 31 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енеїда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енеїда"