Волтер Айзексон - Стів Джобс

експонати, щоби почерпнути щось нове. Втім, те, що Джобс побачив, його не вразило. Він упевнився, що Возняк був найкращим інженером із мікросхем і що Apple І (як і, звичайно ж, його наступник) може перемогти всіх конкурентів своєю функціональністю. Але SOL-20 мав таки кращий вигляд. У нього була блискуча металева поверхня, клавіатура, джерело живлення і кабелі. Все виглядало так, ніби його створювали дорослі люди. Apple І, з іншого боку, виглядав так само неохайно, як і його творці.

'■ і' '■■ ■

........t у;'л

^л5гдаі;їес>5 4їні ;»^'ї« :S«4s:#W>S'- Н^ЙЙЗ*;

fWy<tnuii' ■■■■' Г О^ІЧІҐПІАЧЯ

' ^М' J®f4- ^{f^- ;-', ;rv 1»,* ««'їм '■л,.Ой&' V': rf-il t; -i'-i'-i в?і„ j'* = iX-X..i':'‘П » ;'j; 'f-.;U,= SOi"v/si :'j,;,^i’>- .V. Ч 4k ri-'*r< ?п=ї':'>*ї;і":ій? ■■ J-;;: .■^*ї^'-аг;т ■;' ■' : :л' VvJtЛ’і ;-'i Й:іП;-р ■. :) "-/I*.- Vii; V -'іг ■::'V№?Ss1^.i. - ff-',-. у,-f,j? л' ,,^; ; .: • V■ ■ - V-- ^і^Г;-V xt'f уі {ііП Ч> Д|П*;? # - м: Ш~/}Н -К -ЙИііу,: їНЛГ(^,і .^у:-<'--’>і>^:ІV-- '■ ■■:*ЛП.ЗіЗЧїГ-СІ«- 'Мр ■ ; ї ^Vг^.:^ 4-і ■-'Ь'^:'-.«И;'г. :Чї’-5;Ьгн ;Г"І. г;«’.г ¥■ ■■?■;'&%:?■'>;’ •--:, г:~г .'-':■ ’'-ytv’':уг-іі '5>і-:/ji :.‘if .-5 г-ЬйЛі;;.^Р-ШТи --.Мп- ХШв і4Г?і«і«ГйУШНН’^ч!. і'^Гї‘уН; <і^Ж''г У 'f'-П . П ,':-УПу^}:''^АІІхі№і

^ --і" ■■'и^і№

^^'Vv„ ■■:ї.ч:Г' j:' - ,vn

APPLE II

Світанок нової ери

Інтегрований пакет

Щойно Джобс прийшов на Фестиваль персональних комп’ютерів, він усвідомив, що Пол Терел із «Крамниці байтів» таки мав рацію; персональні комп’ютери мають бути повністю укомплектованими. Він вирішив, що наступний Apple включатиме в себе гарний системний блок, убудовану клавіатуру і буде оснащеним усім - від блоку живлення до програмного забезпечення.

— Я хотів створити перший комп’ютер, який мав би все, — пригадує він. — Ми більше не націлювалися на аматорів-умільців, які могли самі скласти комп’ютер, підключити клавіатуру та інші деталі. На кожного із цих аматорів припадала тисяча людей, які б хотіли, щоби машина працювала відразу.

У своєму готельному номері у День праці в 1976 році Возняк працював над прототипом нової машини, яку планували назвати Apple II, і Джобс сподівався, що цей винахід переведе їх на вищий рівень. Хлопці винесли прототип комп’ютера лише раз, пізно ввечері, щоби перевірити, чи він працює з телевізором, підключеним до проектора зображень на великий екран.

- Я здогадався, що проектор може мати схему іншого виду, яку застопорить на моєму методі кольоропередачі, - пригадує він. -Та коли я підключив Apple IIдо проектора, то побачив, що все працює прекрасно.

Він друкував на своїй клавіатурі, а кольорові лінії та закарлючки з’являлися на екрані в іншому куті кімнати. Єдиною непосвя-ченою людиною, яка бачила той Apple II, був технічний працівник готелю. Він сказав, що оглянув багато комп’ютерів на виставці, та саме ця машина була тією, яку б він придбав для себе.

Щоби змайструвати повністю укомплектований Apple II, потрібен був неабиякий капітал, і в компанії почали розглядати можливість продажу прав іншій фірмі. Джобс звернувся до Ела Алкорна і спитав дозволу презентувати цю ідею менеджменту Atari. Він домовився про зустріч із президентом компанії Джо Кінаном, який був значно консервативнішим за Алкорна й Бушнела.

— Стів прийшов зробити презентацію, але Джо не переносив його на дух, - згадував Алкорн. — Він не розумів Стівових принципів гігієни.

Джобс завжди ходив босоніж і під час тієї презентації виставив свою ногу на стіл.

— Ми не лише не купуватимемо цієї речі, - крикнув Кнан, -а я ще й попросив би вас забрати ноги з мого столу!

Алкорн пригадує, що тоді він подумав: «Ну що ж, так ми втрачаємо велику можливість».

У вересні Чак Педл із комп’ютерної компанії Commodore прийшов до Джобса, щоби взяти демо.

— Ми відкрили двері Стівового гаража, і зайшов убраний у костюм і ковбойського капелюха Педл, - пригадував Возняк.

Педл обожнював Apple II. Він улаштував презентацію для свого топ-менеджменту в головному офісі Commodore.

— Може, вам захочеться купити нас за кілька сотень тисяч доларів, - запропонував Джобс, коли вони прийшли до компанії.

Возняка шокувала така «безглузда пропозиція», але Джобс наполягав на своєму.

Керівники Commodore зателефонували за кілька днів і сказали, що їм буде дешевше скласти свої власні машини. Джобса це зовсім не засмутило. Він саме більше довідався про Commodore і вирішив, що її першість - поняття непостійне. Возняк також не оплакував загублені гроші, але його інженерна сутність була ображена, коли Commodore за дев’ять місяців після того вигадав РЕТ.

— Мені стало аж зле. Вони зробили такий паршивий продукт, хоч могли мати Apple.

Перемовини з Commodore винесли на поверхню потенційний конфлікт між Джобсом і Возняком. Чи вони й справді були рівними у тому, що дають Apple і що повинні мати віц компанії? Джері Возняк уважав, що робота інженера є вищою за працю піцприємця чи процавця, і був переконаний, що більшість грошей має належати його Стівенові. Він заявив це Джобсу в вічі, коли якось прийшов до сина.

— Та що з тебе візьмеш, крім аналізів, — розлючено казав він.

— Ти ж нічого сам не виробив.

Джобс почав плакати, і це не було чимось екстраординарним. Він ніколи не міг і ніколи не зможе тримати емоції в собі. Тоді він запропонував Возняку скасувати партнерство.

— Якщо все не п’ятдесят на п’ятдесят, то можеш забирати собі компанію.

Та Возняк краще, ніж його батько, розумів їхню співпрацю. Якби не Джобс, вони все ще б роздавали безкоштовні креслення його мікросхем піц час зустрічей «Домашнього комп’ютерного клубу». Саме Джобс спрямував його майстерні дизайни у виробництво, так, як він це зробив і з «синьою скринькою». Тому