Христина Лукащук - Курва

– Страшенно дякую! Було надзвичайно смачно. Вечеря перекрила всі мої негаразди за цілий день, – випалила я скоромовкою.

– Справді? – Чоловік у білому ковпаку і такому ж фартуху наче зніяковів.

– Як ви це готуєте? – Я хотіла знати ту єдину таємницю, що робить печінку такою м’якою.

– Зазвичай ми не ділимося рецептами… – продовжуючи ніяковіти, почав було кухар, але, підбадьорений заспокійливим жестом розкритої долоні Олега, що, мабуть, мав би означати, що його старання будуть винагороджені, продовжив: – Основна таємниця в тому, щоби печінку, поки вона не готова, не солити. Коли ж вона майже готова, залити білим сухим вином. Цибулю і яблуко можна готувати поряд із печінкою.

– Он як! – радісно вигукнула я. – Неодмінно спробую.

Я проводжала очима шеф-кухаря, як почула сказане зовсім-зовсім близько:

– А я неодмінно скуштую.

Спочатку похолола. Згодом стерпла. Ще за мить дивне тепло розлилося тілом і чомусь зосередилося внизу живота, у самому лоні. Видалося, що я навіть відчуваю, як воложію, як набухає моя плоть. Як від очікування якогось дива прискорено, наче налякана лань, б’ється моє серце. Мені вартувало значних зусиль, аби не пригорнутися до цього майже незнайомого чоловіка, що за якусь годину-дві став чи не найріднішим у моєму житті.

– З тобою так затишно, – ледве проговорила я.

– Так. Я знаю. Мені дуже шкода, що я не можу тобі цього запропонувати, – так само тихо.

– На що ж ти розраховував? – не могла надивуватись я з його відвертості.

Вона мене приголомшувала, обеззброювала… збуджувала.

– Ні на що. Я ні на що не розраховував. Просто відчув, що поряд із тобою буде добре. Хотів спробувати, як то.

– Але ж ти казав, що тобі добре з дружиною… – Я готова була обуритися. Здається, він заплутався.

– Так. Добре. Але вона як була, так і залишилася чужою. А ти… рідна.

Отакої. Мої слова. Мої відчуття. Невже й справді таке буває?

Олег відвіз мене додому і, прощаючись, простягнув візитну картку.

– Подзвони, коли схочеш… поговорити.

Так гірко давно мені не було. Навіщо цей чоловік з’явився в моєму житті? Чому знову я маю відповідати за те, чи стосунки матимуть розвиток, чи ні? Чому я повинна брати на себе відповідальність за чужу сім’ю? Що за така слабкість у сильних чоловіків?

Я вирішила не телефонувати і сховала картку подалі від очей. Не могла заснути. Вовтузилася на великому ліжку, перевертаючись із боку на бік. Перед очима – його погляд. Глибокий, всепоглинаючий. Наче щось знає. Щось украй важливе. Захотілося до того чоловіка, що забрав мій сон. Назавжди. Опинитися в його обіймах. Торкнутися до його шкіри. Я зловила себе на тому, що марю ним. Що подумки створюю ще одну версію закінчення нашого вечора.

Ми піднімаємося в номер. Це номер для закоханих. На стінах шпалери з оголеними жінками рубенсівських форм. Олег зупиняється і зацікавлено роздивляється. Що? Жінок? Їхні налиті бажанням розкішні перса? Пригортає до себе. Я зажмурююсь і ховаю обличчя в нього на грудях.

Мені ніяково. Як не крути – цілком чужий чоловік. І що з того, що поряд із ним так затишно?… Я його ледве знаю. Тепер, коли моє обличчя так близько, вдихаю аромат його тіла, змішаний із запахом чоловічого одеколону. Ціпенію від бажання, яке хвилями – одна потужніша від іншої – огортає мене з ніг до голови. Я ніколи не знала нічого схожого. Чи це голос сили, що могутнім потоком струменить від нього, чи відчуття цілковитої безпеки дозволяє моєму бажанню розростатися до неймовірних розмірів… Чи то банальна відсутність чоловіка в моєму житті протягом останніх півроку?… Ще трохи – і та хвиля накриє мене з головою. Хай! Мені хочеться хоч раз у житті свідомо робити безглузді речі лишень для того, аби добратися до найвищої точки насолоди, яку так переконливо обіцяють його міцні руки, впевненість і набубнявіла плоть, яку відчуваю через тонку тканину спідниці. Боюсь відступитися, аби не послабити тієї напруги, що виникла від безпосередньої близькості тіл. А ще боюсь сама себе, бо такої себе не знаю. Не знала, що маю таке… зрадливе тіло, яке… тремтить, виказуючи свою… покірність.

Не відриваючись від його грудей, руками, самим кінчиками пальців утворюю шпарку між його штанами і сорочкою, наче навпомацки відгортаю завісу чогось таємного і… недозволеного. Його тіло страшенно приємне на дотик. Його шкіра гладенька, наче полірована. Зазвичай поверхні з такою бездоганною гладкістю бувають холодними чи навіть пекуче-льодяними. А його доторк випромінює тепло і заманює. Я гублюся, розчиняюся в тому дотику. Відпускаю свої руки. Забувши про все на світі, знехтувавши правилами гарного поводження і межами пристойності, розпочинаю мандри його тілом. У нього широка спина. Ні, я не відчуваю гори м’язів під пальцями, не вчуваю, як він ними бавиться, та чую його міць. Його шкіра дивовижно м’яка. Вона гіпнотизує, манить.

Мені замало його спини. Ґудзик за ґудзиком розщіпаю йому сорочку – і втрачаю відчуття часу, реальності. Почуваюся так, наче добираюся до чогось вкрай важливого і неминучого. Серце калатає гучніше, відлунюючи у скронях. Мені бракує повітря. Чоловік завмер. Принишк. Але не так, наче затаївся, насторожився. Ні. Своїм безрухом дає мені волю робити геть усе, що заманеться. Ця вседозволеність розпалює ще більше, і я відчуваю, як із мене струменить волога. Знову ніяковію. А що, коли торкнеться мене між ніг, а там… озеро. Глибоке, синє, самотнє. Соромно. Паморочливо солодко. Чуттєво.

Стоїть переді мною з оголеним торсом. Тепер ніщо не заважає вдихнути запах його тіла на повні груди. Пахне кавою, полум’ям і мокрим лісом після весняної зливи. Боюся звести на нього погляд. Боюся побачити щось, що може змусити мене зупинитися, відволікти. Руки самі розщіпають пасок, верхній ґудзик на джинсах, блискавку. Олег мовчить, тільки його руки пестять мої передпліччя, шию. І в тих його пестощах – підбурення. О! Він схилився і поволеньки обережно вдихає запах мого волосся. Мимоволі вирвався стогін задоволення. Від цього несподіваного звуку накрила ще потужніша хвиля бажання.

Я б уже залюбки припинила цю подорож його тілом і, заплющивши очі, дозволила б йому ввійти в мене, але щось змушує продовжувати, не спинятися на півдорозі. Наскільки вдається повільно, руками, що починають по-зрадницьки тремтіти, намагаюся позбавити його штанів. Раптом відчуваю, аж кидає мене у жар, як у внутрішню сторону зап’ястка вперлася його набубнявіла плоть. Гаряча, виклично відкрита і… доступна.

У мене досі заплющені очі, і я боюся їх відкрити. Не те, що я досі не тримала в руках чоловічої