Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

- Так, - сказав Джилліан, - він відволік основну увагу лиха на себе, це дало змогу Евеліні закинути в нього бомбу, що розсіює імлу, а мені завдати вирішального удару, щоб убити лихо.

-Молодці, хлопці... - сказав Бетфорд - пишаюся вами... А де Реніфат і Евеліна? З ними все гаразд?

-Так, з ними все добре... - сказав Джилліан - вони вийшли разом прогулятися в місто, подихати свіжим повітрям...

-Голубки... - посміхнувся Бетфорд - можемо поки що перепочити, і залишитися тут, поки всі остаточно не прийшли до тями... І щойно відпочинемо, одразу вирушимо в дорогу, назад до Штабу в Грейсбурзі.

-Добре... - відповів Фоллар - а які в нас подальші плани?

-Поки що як таких планів у нас немає... - сказав Бетфорд, - як я розумію, питання плати за виконане замовлення на лихо ви з графом Берімором залагодили?

-Так, усе пройшло добре... - сказав Джилліан - як і було обіцяно, він виплатив нам повну суму в розмірі тисячі грисів!

-Чудесно... - ледь посміхнувшись, сказав Бетфорд, - усі живі, що найголовніше, і на додаток у нас тепер чимала сума грошей... Новини хороші, хоч і далися нам ці гроші воістину непосильною працею.

-Це так... - сказав Фоллар.

-Залишилося тільки дочекатися, коли Кліфф встане на ноги, - сказав Джилліан, - і тоді в нас усе буде добре...

-Угу - серйозно відповів Бетфорд - ну гаразд, піду пройдуся чи що, осточортіло мені валятися на цьому ліжку вже...

-Ти впевнений? - запитав Джилліан, - лікар сказав, що вам усім потрібен спокій... Може, поки що полежиш тут ще трохи?

-Ні вже... - сказав Бетфорд - досить із мене... Хоч трохи ноги розімну - Бетфорд повільно піднявся, а потім підвівся з ліжка, і зробив кілька кроків, водночас притримуючи рукою перебинтоване місце рани - агрх... - скривився від болю Бетфорд.

-З тобою все гаразд, Бетфорд? - стурбованим тоном промовив Фоллар.

-Так, усе добре... - відповів Бетфорд, - мені не в першій уже... - Бетфорд пройшовся до лівої частини кімнати, де було розташоване ліжко, на якому лежав Кліффорд, дійшовши до нього, він зупинився, а потім почав дивитися на непритомного Кліффорда, який лежав на ліжку.

-Крепись, друже... - серйозно промовив Бетфорд - тобі й не з таких колотнеч доводилося виходити з лап... Я впевнений, скоро ти встанеш на ноги, і будеш як новенький.

Ще якийсь час Бетфорд мовчки стояв біля ліжка Кліффорда, потім розвернувся, і, мабуть, хотів уже йти, але раптом почув кашель, який доносився позаду нього. Кліффорд прийшов до тями, повільно розплющивши очі, і не промовивши жодного слова. Бетфорд розвернувся, Джилліан і Фоллар, почувши, як Кліффорд кашляє, швидко наблизилися до його ліжка і встали поруч із Бетфордом.

-Ти прокинувся, друже! - радісно вигукнув Бетфорд - я радий...

-Всі живі? - запитав Кліффорд.

-Так, усі живі! - поспішив відповісти Джилліан.

-Добре... - небагатослівно відповів Кліффорд.

-Як почуваєшся, Кліффорде? - продовжив Джилліан - може, тобі щось потрібно?

-Води тільки... - сказав Кліффорд - в іншому терпимо.

-Я принесу! - відгукнувся Фоллар - він підійшов до столика, розміщеного в центрі кімнати, взяв із нього бутель води, відкоркував його і підійшов до ліжка.

-Я допоможу тобі піднятися, - сказав Джилліан, - він підійшов ближче до ліжка, нахилився, а потім поклав руки за спину Кліффорду й акуратно підняв його. У цей самий час Фоллар передав бутель у руки Кліффорду, той узяв його і випив із нього воду. Через деякий час повернув бутель назад у руки Фоллару, той повернувся до столу і поклав бутель на місце.

-Тобі ще щось потрібно, Кліффорде? - запитав Джилліан.

-Спокою - відповів Кліффорд.

-Добре...

-Нам усім зараз потрібно відпочити після важкої битви, - сказав Бетфорд, - щойно всім полегшає, ми вирушимо назад у Грейсбург.

-Так точно - відповіли Фоллар і Джилліан.

-Ти, мабуть, голодний, Кліффорде, - сказав Джилліан, - якщо так, то тільки скажи, слуги принесуть тобі поїсти чогось м'ясного й гаряченького.

-Є таке... - сказав Кліффорд - такий голодний, що зараз би кабана живцем з'їв.

-Добре, - сказав Джилліан, - я скажу слугам графа, щоб принесли тобі що-небудь поїсти.

-Добре... Піду я, мабуть, - сказав Бетфорд - пройдуся трохи, розімну кісточки... Я радий, що ти живий, Кліффорде, і скоро, сподіваюся, встанеш на ноги.

У відповідь на це Кліффорд мовчки кивнув головою, а потім Бетфорд попрямував до виходу з лазарету, вийшовши з нього через двері, і перейшовши у вітальню.

-Піду скажу слузі, щоб приніс тобі що-небудь поїсти, - одразу сказав Джилліан, - а потім вирушив слідом за Бетфордом.

-Звертайся якщо що, Кліффорде... - сказав Фоллар - і пішов слідом за Джилліаном. Кліффорд залишився в лазареті сам, і решту часу відпочивав.

Тим часом Реніфат і Евеліна вже наближалися до головних воріт міста, підійшовши до них, їх зустріло кілька стражників.

-День добрий - сказав Реніфат - нам потрібно потрапити в місто.

-Так, звісно, проходьте, пане і пані мисливці, - сказав стражник.

-Поклон вам за те, що позбулися цієї нечисті! - додав другий стражник - стільки часу нам ця напасть докучала... Але нарешті, тепер люди зможуть знову зажити спокійно.

-Нема за що - усміхнулася Евеліна - така наша робота.

-Це вірно, небезпечне у вас значиться ремесло... - сказав перший стражник - а з якою метою в місто прямуєте, якщо не секрет?

-Ми хотіли розвіятися, після нещодавнього полювання, - додала Евеліна, - до речі, говорячи про це, які у вас тут розваги в місті?

-Нуу... - сказав стражник - розваг у нас тут не так то багато... Ну ось наприклад музиканти часто грають музику на головній площі... У нас у місті найкраща музична академія на всю округу!

-А ще в тавернах у нас часто проводяться пивні змагання! - вигукнув другий стражник - але гадаю, пані, вас такі розваги не надто цікавлять!