Богдан Мостіпан - Молот Чудовиськ: Кіготь Темряви, Богдан Мостіпан

Глава 8: Затишшя перед бурею

Ще кілька днів Кліффорд і Бетфорд перебували без свідомості, їхні рани були важкі, і глибокі, і, як сказали самі лікарі, за ними потрібен був постійний догляд. На щастя, в лазареті графа Берімора були першокласні лікарі, які прибули на службу до графа Берімора з самої Столиці, Вілліан-Каста. А тому, були шанси, що незабаром вони встануть на ноги, і одужають. Реніфату на той час стало значно краще, він уже міг самостійно пересуватися, і хоча він усе ще відчував деяке поколювання і пекучий біль у ділянці рани, йому поступово ставало дедалі краще. На дворі був теплий сонячний день, був самий розпал літа, зблизька щебетали птахи. У цей час Фоллар, Джилліан і Евеліна займалися своїми справами, вони вирушили на міську площу в тутешнє місто, щоб заточити мечі та оновити екіпіровку. Незабаром вони повернулися назад до садиби, увійшовши до неї, опинилися у вітальні. У цей час Реніфат сидів там за столом, і відпочивав, розмірковуючи про щось у вільний час, і водночас тримаючи в руці яблуко, і покусуючи його. Його роздуми перервали мисливці, що прийшли, і мисливиця.

-О, хлопці, це ви... - сказав Реніфат - радий вас бачити.

-І ми тебе... - відповів Джилліан - як почуваєшся, Реніфате?

-Уже краще... - відповів Реніфат - усе ще болить, але терпимо.

-А як там Бетфорд і Кліффорд, вони приходили до тями? - запитав Фоллар.

-Кілька разів... - сказав Реніфат, - Бетфорд просив води, я напоїв його, а Кліффорд щось бурмотів уві сні, кілька разів прокидався, здригався, а потім знову провалювався в сон.

-Бідолаха, Кліффорд, - сказав Джилліан, - важко йому дісталося...

-Це точно... - сказала Евеліна - він дуже ризикував своїм життям, коли відволікав лихо на себе... Добре, що він хоча б вижив...

- Саме так, - промовив Джилліан.

Евеліна підійшла ближче до Реніфата, який сидів за столом, потім висунула стілець і сіла на нього.

-Я рада, що тобі вже краще, - усміхнулася Евеліна.

-Дякую - усміхнувся у відповідь Реніфат.

-Ну гаразд, ви тут поки спілкуйтеся, а ми з Фолларом перевіримо, як там Бетфорд і Кліффорд, - сказав Джилліан.

-Добре... - відповів Реніфат. Джилліан і Фоллар залишили межі вітальні, пройшовши через двері, що ведуть до лазарету.

-Важка була битва, правда? - запитала Евеліна.

-Так, не те слово... - відповів Реніфат, замислившись, - можна сказати, нам знову пощастило... Ця тварюка була справді небезпечною... Вона могла запросто вбити мене, Кліффорда і Бетфорда разом.

-Але ж не вбила, - відповіла Евеліна, - і це найголовніше...

-Так, ти маєш рацію...

-У нас таке ремесло, що щодня доводиться ризикувати своїм життям, - продовжила Евеліна, - нічого з цим не поробиш... Я особисто намагаюся не замислюватися над тим, що зі мною могло б бути на тому полюванні... Так трохи легше...

-Не знаю, я не можу про це не думати, - сказав Реніфат, - особливо після того, як хвацько проникло в мою свідомість і змусило бачити ті жахливі речі... Я бачив, як упир роздер на шматки, відтяв Бетфорду голову... І я бачив... Як ця тварюка вбила тебе.

-Але ж усе це була неправда - сказала Евеліна - і ми всі зараз живі, і в нас усе буде гаразд, запевняю тебе.

-Я знаю... Знаю... - задумливо відповів Реніфат - та все ж, важко часом позбутися гнітючих думок.

-Тобі треба відволіктися! - натхненно промовила Евеліна - і я знаю, що в цьому може допомогти!

-І що ж? - із цікавістю промовив Реніфат.

-Тобі потрібно прогулятися! - відповіла Евеліна - сам подумай, ти вже кілька днів не виходив далі володінь графа, тобі потрібно розвіятися! І в цьому чудово допоможе прогулянка містом!

-Ну, не знаю... - замислився Реніфат, - щось мені зараз не до прогулянок... Спочатку я б хотів переконатися, що з Кліффордом і Бетфордом усе гаразд.

-Навряд чи ти їм допоможеш, якщо сидітимеш тут і вантажитимеш себе поганими думками, - усміхнулася Евеліна.

-І то вірно... - погодився Реніфат, кивнувши головою - ну що ж... Ходімо.

-Підемо! - натхненно відповіла Евеліна, сьогодні вона була в гарному настрої, і їй не терпілося чимось себе зайняти, до того ж їй було неприємно дивитися, як Реніфат сумує, а тому вона вирішила його трохи підбадьорити. Вони разом покинули межі гостьового залу, вийшовши через двері, і опинившись на подвір'ї садиби. Стражники графа, що стояли біля дверей, поглянули на них на секунду, а потім продовжили далі нести службу на посту. Реніфат і Евеліна разом пройшлися неспішно кам'яною доріжкою, водночас милуючись тутешніми краєвидами, гарним садом і деревами, а потім залишили територію садиби.

*В цей самий час, лазарет садиби графа Берімора*

У цей час Джилліан і Фоллар сиділи на стільцях поруч із ліжками, на яких лежали Бетфорд і Кліффорд, вони потроху приходили до тями. Найважче було Кліффорду, але на щастя, поступово його стан нормалізувався. Сидячи біля ліжка, Фоллар і Джилліан побачили, як Бетфорд прокинувся.

Води... - сказав Бетфорд, тільки-но прийшовши до тями, його сильно мучила спрага.

-Так, зараз! - вигукнув Джилліан - він підійшов до столика, на якому лежав бутель води, взяв його і передав у руки Бетфорду, той узяв у нього бутель із рук, відкоркував його, а потім випив половину бутля залпом.

-Ох... Так... Так то краще... - сказав Бетфорд - а потім передав пляшку води назад Джилліану, той узяв її і повернув назад на те саме місце, де вона раніше стояла.

-Як ти почуваєшся, Бетфорде? - поцікавився Фоллар, дивлячись на втомлене і змучене обличчя Бетфорда.

-Чесно кажучи, не дуже... - сказав Бетфорд - коли привид встромив мені клинок у спину, я різко відчув неймовірно пекучий біль, я не міг навіть нормально дихати... Дивно, що мені вдалося вижити після такого.

-Так... Але найголовніше, що ти вижив і йдеш на поправку, - сказав Джилліан, - ми за вас, хлопці, дуже переживали... Залишився тільки Кліффорд, сподіваюся, незабаром він прийде до тями.

-Бідолаха, Кліффорде, - сказав Бетфорд, повернувши голову в бік сусіднього ліжка, - я дуже радий, що ти живий, друже... - Бетфорд зробив невелику паузу, - це лихо його так відпрацьовувало?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍