IVO Андріх - Проклятий двір, IVO Андріх

справжньою парою Іво Андрич і Міліца змогли тільки в 1958-му, коли Ненад помер після довгої й виснажливої хвороби. Це був шлюб зрілих, літніх, самодостатніх людей, яким випало прожити дуже складне, часом навіть лиховісне життя. Андричу на той момент було 66 років — і він вперше відчував себе щасливим. Після одруження він отримує перше власне житло, адже до того жив на зйомних квартирах і в готелях. Іво Андрич усе життя жив як монах: аскетичні інтер’єри, тверде ліжко й мінімум речей, які можна швидко спакувати у валізу. За майже сім десятиліть найкоштовнішою його власністю була домашня бібліотека на кілька тисяч екземплярів. Тепер і бібліотека, і старий запеклий холостяк нарешті отримали свій дім, джерело спокою й затишку.

Здавалося, на старості літ Іво Андрич уже не зможе отримати більше — він був прославленим і любленим письменником, а тепер ще й коханим чоловіком. Але в 1961 році — абсолютно несподівано для нього самого — письменнику присуджують найвищу світову відзнаку за літературні досягнення. Нобелівську премію Андричу дають за «епічну силу, з якою він віднаходив теми й зображував людські долі, видобуті з історії його країни». Як і заведено в Нобелівських звичаях, імена конкурентів, які того року розглядало журі, оголосили тільки через 50 років. Тоді й виявилося, що Іво Андрич випередив Лоренса Дарела, Джона Рональда Толкієна, Джона Стейнбека, Едварда Форстера, Альберто Моравіа і Роберта Фроста. Нічогеньке товариство!

Втім, поки весь світ аплодував Іво Андричу, на батьківщині його чекав радше холодний прийом. Річ у тім, що керівник Юґославії Йосип Броз Тіто приятелював з іншим великим письменником — хорватом Мирославом Крлежею, і саме його вважав гідним найвищої премії. Але з Нобелівською премією в кишені й світовою славою це вже не Тіто був потрібен Андричу, а Тітові — Андрич. Врешті влада гідно вшановує письменника, обсипає його новими званнями й відзнаками, але самому Андричу вже не хочеться галасу — він прагне тиші, сімейного затишку і гармонії. Грошовий еквівалент Нобелівської премії у повному обсязі письменник передає на розвиток бібліотечної справи в його рідній Боснії.

А сам все частіше втікає зі столиці на узбережжя Адріатичного моря, де в містечку Герцеґ-Нові вони з Міліцою збудували невеличку віллу. Цей будиночок над морем стає ідеальним місцем для щасливої старості двох закоханих людей. Іво Андрич настільки щасливий, що поспішає нажитися, насолодитися тим, чого йому все життя бракувало. У роки після здобуття Нобелівської премії він дуже мало пише, але його романи весь час передруковують і перекладають на все нові мови. На жаль, у такому щасті парі не судилося прожити довго — у 1968-му Міліца, хоч і молодша від Андрича на сімнадцять років, помирає, залишаючи бездітного письменника знову самотнім у цьому світі.

Своє життя після смерті Міліци Андрич описує в одному листі: «Життя немає, а смерть не приходить». Який лаконічний вираз і яке вишукане освідчення в коханні до жінки, без якої він не бачить сенсу жити далі! Наступні сім років Андрич живе, як справжній монах: майже не цікавиться зовнішнім світом, уникає галасу й скупчень людей, спілкується переважно з книжками, а всю свою активність обмежує годинною прогулянкою в парку. Не буде перебільшенням сказати, що всі сім років після відходу дружини Іво Андрич проживає в очікуванні власної смерті. Збавителька-смерть приходить по нього 13 березня 1975 року.

Андрій Любка

Словничок незрозумілих слів

Ага — в Османській імперії начальник, хазяїн, головний слуга у маєтку. Офіцерський титул і військове звання в османському війську: яничарський ага, сипаський ага. Після ліквідації яничарів у 1826 році — назва молодших і середніх офіцерів османської армії.

Бег (бей) — в Османській імперії 1) князь, правитель незалежного князівства; 2) управитель округи. У османській титулатурі послідовність за спаданням була наступною (хоча і не протягом усього існування імперії): паша, бей, ага, ефенді. У сучасних Туреччині, Азербайджані та Криму слово «бей» перетворилося на форму ввічливого звернення до шанованої особи.

Валія — губернатор в Османській імперії.

Візир — в мусульманських монархіях титул сановника вищого рангу (аналог міністра), політичного або релігійного радника султана або халіфа. Титул Великий візир є приблизним відповідником європейського прем’єр-міністра.

Дефінітор, ґвардіан — чини монахів у Католицькій церкві.

Диван — вищий орган виконавчої, законодавчої чи законо-нарадчої влади в ряді ісламських держав, державна рада; в Османській імперії складався з Великого візира, інших візирів і аги яничарів, замінюючи відсутнього султана.

Ефенді — (пан, володар, правитель, начальник) — титул і офіцерське звання в Османської імперії та деяких інших країнах Сходу в XV–XX століттях. Форма «ефенді» спочатку використовувалася, як шанобливе звертання до султана та інших знатних осіб, поступово витіснивши форму «челебі». Ефенді вважалися в Османській імперії також всі грамотні громадяни, на відміну від неписьменних ага (початкове значення слова — людина, яка може в суді захищати себе сама).

Інтернунцій — (лат. internuntius — посередник, вісник) — глава дипломатичного представництва Ватикану, який акредитувався при главах держав. За старшинством належав до другого класу дипломатичних представників, що відповідає класу посланника.

Кадія — суддя в Османській імперії.

Караґьоз (від якого утворено прізвисько персонажа Караджоза) — середньовічний турецький театр тіней, а також його головний герой, уособлення народного гумору та метикуватості.

Караманія (Караман) — еялет або пашалик, адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії. Існував у 1483–1864 роках. Утворився в межах бейліка Караманлу, у 1864 році перетворений на вілайєт Конья.

Левантійці — термін, що застосовувався до католицького населенню середньовічних держав Близького Сходу (держави хрестоносців, Латинська імперія, володіння Венеціанської республіки, пізня Візантія, пізніше — Османська імперія). В наші дні термін іноді використовується для позначення їх нащадків, які проживають в Туреччині і Леванті (Сирія, Ліван, Ізраїль, Палестина, Йорданія).

Окка — османська міра ваги (відповідає 1,2828 кг)

Паша — правитель; високий титул у політичній системі Османської імперії. Приблизно відповідав посаді губернатора чи генерала (адмірала). Спочатку титул використовувався виключно для воєначальників, але згодом девальвувався і міг застосовуватися по відношенню до будь-якої високопосадової офіційної особи або взагалі особі сторонній, удостоєній подібної честі.

Сефарди — етнографічна група єврейського народу, що сформувалася на Піренейському півострові і розмовляла мовою ладіно (близькою до іспанської).

Фра — скорочення від слова frater (брат), що приєднується до імені католицького ченця, зокрема звертання до монахів-францисканців.

Зміст

I … 10

II … 37

III … 49

IV … 61

V … 70

VI …