Настя Коваленко - Щастя , Настя Коваленко

Глава 20: Остання пісня

Лілія сиділа за столом, затиснувши в руках аркуш паперу. Перед нею лежала остання пісня, яку вона мала заспівати на своєму останньому концерті. Її серце билося швидше, ніж звичайно, адже кожне слово, кожен акорд був прощанням з її минулим. Вона не могла повірити, що цей момент настав. Всі ці роки на сцені, всі ці виступи — ось і фінал. Це був крок до нового життя.

Вона заглянула в вікно. Вуличка була тиха, навколо стояла зимова тиша. Лілія заплющила очі, уявивши себе далеко від цих місць, у якомусь теплому, спокійному місті за кордоном. Вона давно мріяла жити як звичайна людина — без камер, без сцен, без уваги. Хоча її мрія була розбита на тисячу частинок, вона все ще сподівалася знайти спокій та мир у іншому місці. Лілія вирішила, що поїде після останнього концерту. Це буде її фінальний акорд на цій сцені.

Тим часом, Лілія підняла ручку і почала писати останні рядки пісні:

«Це останній крок, останній звук,

Я прощаюсь з цим світом, з тобою, з тим, що люблю…

Залишаю все, що було,

Йду туди, де мій спокій, де я — сама собі.»

Пісня була для неї не просто словами. Це було її прощання, її надія, її зцілення. Вона взяла свій телефон і натиснула на запис. Зі швидкістю серця пісня стала життям, і Лілія зрозуміла, що вона хоче поділитися цим з усіма своїми фанатами.

«Це буде останнє повідомлення для них», — подумала вона, і натискала на кнопку публікації. Вона записала відео, де щиро говорила своїм фанатам, що цей концерт буде її останнім, що вона вирушає у нове життя, і що їй буде важко залишити все, але час настав.

Після того, як відео було опубліковане, Лілія відчула, як хвиля спокою накрила її. Вона зробила правильний вибір, і її пісня стала для всіх останнім акордом, останнім посланням від неї.

Після публікації відео Лілія відчула дивну тишу всередині себе. Всі ці місяці, а може, й роки, вона жила для сцени, для фанатів, для того, щоб бути кращою, але тепер це все стало частиною її минулого. Вона залишала позаду не тільки сцену, але й все, що з нею пов’язане — цей життєвий ритм, цю нескінченну гонитву за успіхом. І хоч це було складно, Лілія відчувала, як серце поступово звільняється від тяжких обмежень.

Коли вона повернулася до свого написаного тексту, голос у її голові на мить замовк, і вона почала вбирати в себе всі ці емоції, що переповнювали її. Її пальці повільно ковзали по клавіатурі, коли вона записувала останні рядки пісні, яку вона збиралася заспівати на концерті:

«Вірю, що знайду себе там,

Далеко від всіх цих шумних сцен,

Нехай цей шлях буде важким,

Але я знайду свій спокій в кожному кроці.»

Вона знайшла спокій у своїх словах. Пісня була прощанням з кимось або чимось, але й водночас вона була шляхом до нового життя, в якому Лілія могла б бути собою.

Поглянувши на годинник, Лілія зрозуміла, що ще є час перед концертом. Вона відправила повідомлення своєму менеджеру, що вона прийде на репетицію через кілька годин, але в її душі було щось таке невловиме, що не дозволяло їй залишити цей момент без уваги. Вона вирішила посидіти ще трішки наодинці з собою і подумати.

Телефон раптом задзвонив — на екрані висвітилося ім’я Єгора. Лілія поглянула на нього, але не відповіла. Вона була вдячна за його підтримку, але зараз їй треба було залишити все позаду, відключитися від світу.

Вона знову подивилася на свій текст пісні, а потім взяла ручку і написала на останньому аркуші: «Світу вистачить мене, я вільна». Вона ще раз пройшлася по дому і відчула, як цей простір переповнений її історією.

Кожен куточок цього дому був частиною її шляху, але тепер він ставав її колишнім. Завтра вона поїде до нового світу — до того, де її не буде переслідувати слава, до того місця, де вона зможе бути просто Лілією.

Тепер у Лілії залишається лише один важливий крок — останній концерт. Це буде її фінальне прощання зі сценою, зі старим життям. І хоча вона не знала, чи знайде вона там те, що шукає, вона була готова зробити цей крок. Крок до нового життя.

Концерт був неймовірним. Лілія стояла на сцені, відчуваючи кожен погляд, кожне серце, яке билося в ритмі її музики. Всі ці люди, які роками захоплювалися її талантом, прийшли, щоб почути її в останній раз. І хоча вона вже була готова покинути цей світ, що так довго її тримав, Лілія відчувала певну тривогу. Це було останнє прощання, останній акорд її історії на сцені.

Пісня, яку вона написала кілька днів тому, була переповнена емоціями. Кожен рядок був не просто словами, а її власним життям, її боротьбою за свободу від стереотипів, за право бути собою, не підкорятися жодним вимогам, окрім своїх власних.

«І хоча цей шлях веде до кінця,

Я знайду себе в тому, що залишаю,

Тепер я йду, але знаю,

Що в мене буде новий старт.»

Зі сцени вона дивилася на море облич, шукаючи серед них знайомі погляди. Здавалося, що час зупинився. Їй було важливо, щоб ці люди пам'ятали її не просто як співачку, а як людину, що йшла за своїм серцем, навіть коли це було важко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍