Настя Коваленко - Щастя , Настя Коваленко

Глава 19: Останній виступ

Лілія стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті, вбираючи на себе сценічний костюм. Вона все ще відчувала, як важливою була ця мить, але в глибині серця їй не вистачало енергії. Весь цей шлях, всі ці репетиції, виступи, постійний стрес і відчуття, що все не так, як повинно бути… вона була виснажена. З кожним днем це все більше починало її висмоктувати. Вона намагалася знайти сили, щоб продовжувати, але в певний момент зрозуміла: може, все ж настав час сказати «достатньо».

— Це буде мій останній виступ, — подумала Лілія, дивлячись на своє відображення. — Я зробила все, що могла, але тепер треба рухатися далі.

Вона навіть не могла сказати, чому вирішила це. Можливо, їй не вистачало підтримки, можливо, вона боялася втратити те, що так довго шукала — прийняття та любов. Але через все, що відбувалося в її житті останнім часом, Лілія відчула, що цей шлях, можливо, не для неї.

Її думки перервав стукіт у двері. Це був Арсен. Він увійшов до кімнати, спостерігаючи за її змінами.

— Ти готова? — запитав він, посміхаючись, але помітно стурбований її настроєм.

Лілія кивнула, хоча насправді їй було важко навіть зібратися на виступ. Вона відчула, як руки почали тремтіти.

— Так, я готова, — ледь чутно відповіла вона.

Арсен відчув, що щось не так. Його погляд сповнився тривогою, але він вирішив не давати волю своїм сумнівам, хоч і не міг відмовити собі в питаннях.

— Щось не так? Ти не виглядаєш такою, як завжди.

Лілія спробувала усміхнутися, але посмішка не дійшла до очей.

— Все нормально, просто трохи втомилася, — сказала вона, намагаючись заспокоїти його.

Однак Арсен не був такою людиною, щоб не помітити справжніх емоцій у Лілії.

— Ти знаєш, я завжди тут для тебе, якщо потрібно поговорити. Але не думай, що це буде твій останній виступ. Ти можеш знову піднятися, Лі.

Її серце стислося. Вона розуміла, що цей виступ — це не лише фінальний момент її кар’єри, але й важливий крок у її особистому житті. Чи справді вона готова залишити все позаду? Чи варто продовжувати й боротися?

Невже цей концерт стане для неї кульмінацією і прощанням з музикою?

Вони поїхали до місця проведення концерту, і Лілія відчула, як пульс пришвидшувався, коли вона стояла за кулісами. Тривога змішувалася з бажанням показати себе. Але чи це те, чого вона насправді хоче?

Ми не можемо змусити себе йти вперед, коли серце не вірить у це більше. Чи буде цей виступ її останнім шансом залишити все позаду? Чи варто зробити крок у невідоме, у своє нове життя?

Лілія стояла за кулісами, її пальці мимоволі торкались холодної стіни, як утішання для себе. Весь зал гудів від енергії, і її серце билося в такт з цією атмосферою. Вона завжди відчувала цей зв'язок, але сьогодні… все було по-іншому.

— Лі, ти готова? — почувся голос Єгора ззаду. Він наближався до неї, і вона повернулася до нього.

Єгор дивився на неї з хвилюванням, очі світлі, з м'якою усмішкою. Але в його погляді Лілія помітила щось більше. Більше, ніж звичайну підтримку.

— Так, я готова, — відповіла вона, хоча всередині її думки були розбиті на частини.

Вона не могла змусити себе повірити в те, що цей виступ — це тільки один з багатьох, що ще попереду. Вона відчувала, як гнітючий біль знову охоплює її душу, коли думки про майбутнє зводяться до порожнечі.

Єгор усміхнувся, намагаючись бути впевненим, але Лілія помітила, як його погляд мигнув до її рук, які все ще тримались за стіну, наче втікаючи від того, що відбувалося навколо.

— Лі, якщо ти хочеш… Я завжди поруч. Просто скажи.

В його словах була така ніжність, що Лілія ледь стримала сльози. Вона відчула цей момент — момент, коли вона повинна зробити вибір. Можливо, він був не тільки для її кар'єри, але й для її власного життя. І він не був простим.

Вона завагалась. Її думки крутились навколо однієї ідеї — завершити все зараз, поки вона ще має сили.

— Я… Я знаю, — тихо сказала вона. — Може це дійсно мій останній виступ.

Єгор не відповів. Він лише взяв її за руку, намагаючись передати свою підтримку. Тоді Лілія глибоко вдихнула і знову подивилась на сцену. Вона не знала, що буде після цього, але зараз, на цьому етапі, їй потрібен був цей момент — момент, коли вона повинна зробити крок вперед або залишитись у тіні.

Концерт почався, і перші акорди музики відчулись у її серці. Вона ступила на сцену, відчула, як всі очі зібрались на ній. Лідія вдихнула глибше і почала співати.

З кожною нотою вона все більше розуміла, що навіть якщо вона вирішить покинути сцену, це не означає, що вона покидає свою душу, свою музику. Це було її покликанням.

Але це також була її вибірка. Вона вирішила завершити цю історію, але не так, як думала спочатку. Під час виступу, коли пісня підходила до кульмінації, її голос був спокійним і сильним одночасно.

Кожна нота звучала з її серця, і, здавалось, весь зал зупинився на мить, слухаючи тільки її голос.

І ось вона завершила. Останній акорд, останнє дихання. І весь зал вибухнув аплодисментами.

Але Лілія почувала щось інше. Вона не була впевнена, що це був крок до прощання з усім, що вона знала. Цей виступ став для неї як прощальний момент і водночас новий початок.

Вона залишила сцену, і в коридорі її вже чекав Єгор. Його погляд знову був м’яким, повним турботи.

— Ти чудово виступила, — сказав він, але Лілія помітила, як хвиля суму промайнула в його очах.

— Можливо, це був мій останній виступ, — тихо відповіла вона, знову втрачаючи сили.

Єгор взяв її за руку і просто мовчав. Він знав, що їй потрібно пройти через цей період сама, але він завжди буде поруч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍