Kara Star - Світ моїх фантазій, Kara Star

Щось доводити було без сенсу. Вони не хотіли вірити. Або не хотіли добавляти у свій розпорядок дня такий пункт, як «захист однієї із дівчаток». Впевнена, таких як я, безліч. Я старалася вирватися з рук, що вже зловили мене ззаду. Пручалася, до останнього. Але ж я не Халк, в кінці кінців.

Лежала у своїй палаті, як роздавлена птаха нескінченною кількістю комбайнів. Те, що я відчувала, не передати нічим. Галюцинації вдарили в голову і я знову побачила істот. Чорні тіні повзли до мене з різних сторін.

— Невже вони не розуміють, що я можу відрізнити звичайні галюцинації від реального гвалтування і далі думають, що я це придумала?! — я кричала. Господи, як же я кричала...

Шкода, що ці слова йтак не дойдуть хочаб до одного з мозгу цих людей.

Мабуть тому, що це не люди.

Так, саме так!

Це справжнісінькі покидьки.

Аж ніяк не люди!

Горіти вам в пеклі!

Щоб ваші нутрощі розливалися джемом по кімнаті.

Щоб крик виривався з горла.

Щоб ви надірвали свої голосові связки.

Щоб барабанні перепонки полопали від вашого крику.  

Ось чого я вам бажаю!

Я ніколи раніше не чула, щоб тіні розмовляли, але цієї ночі до мене заговорила одна.

— Ви-пус-кай... Ви-пус-кай... — воно повторювало це знову і знову.

— Кого випускати? — я не розуміла.

Коли вже неможливо було слухати це шепотіння і бачити їх так близько біля себе, я знову закричала на всю палату. Двері відчинилися і в приміщення забіг санітар, який роздавлював мій світ на мільйони кусочків ці дні.

— Чого ореш, дура? Може тебе знову поставити на місце? — він вже встиг розстібнути свої штани.

Мені вже було все одно, адже я бачила у вікні того, хто одним поглядом допоміг відкрити внутрішні двері для мого демона.

Кеншін по ту сторону вікна наблюдав, хотівши всією душею мені допомогти, але вікно було не виламати. Єдине, що мені могло зараз допомогти — це справжня ненависть, яку я випущу через

..3..

..2..

1

Очі наповнюються кров'ю.

Безжаліснй погляд нарешті може вправно керувати моїм тілом.

Санітар одним ударом кулака получає в дихальну систему і починає жадібно хапати воздух ротом, а мої пальчики, не втрачаючи часу, вже добираються до його очей і виривають їх із місця положення.

Крики мого ворога тільки змушують ще більше насолодитися процесом.

Мої зубки тягнуться до шиї жертви і перегризають йому сонну артерію.

Плаваючи в чужій крові, я сміюсь, істерично сміюсь від радості, що змогла захистити себе хочаб на двадцять другий раз спроби.

Повертаю голову до вікна і бачу його, який посміхається мені, адже це видовище дійсно було достойним.

Я вибігаю із палати в пошуках виходу на вулицю, але наткнувшись на медсестер мені прийшлось легким ударом їх викинути з гри на декілька хвилин, але мені достатьно цих цифр, щоб встигнути втекти із цього місця.

Охорона також отримала «своє» і тепер мені нічого не заважало вилетіти в обійми до нього.

До того, через кого все почалось, але завдяки кому й закінчилось.

Руки тягнулись ще не добігши, а серце від хвороби, яку я не стала брати до уваги, починало колоти все сильніше.

Останній крок до нього став для мене останнім подихом в цьому житті.

Різке потемніння в очах змусило мене провалитися у зовсім інший світ.

Цей світ мені подобався із самого початку, адже я вже зрозуміла важливу річ — я померла.

~THE END~