Bella Isfrella - Милосник, Bella Isfrella

Моя реакція змусила Стефона напружитися. Він розгублено поглядав то на мене, то на відьму, не знаючи, до чого готуватися і чий бік прийняти. В його очах з’явився жовтий неприродний блиск.

Всі ці роки, що я прожила з таємною ненавистю до болотяної відьми, і тепер це вибухнуло всередині мене. Я звинувачувала її у смерті матері. Винна чи ні — це вже не мало значення. Вона була для мене джерелом тієї втрати, що переслідувала мене, тінню, яка не зникала навіть у найсвітліші дні.

— Ви... — почала я, але не змогла знайти слів. Відьма підняла голову, і я побачила в її очах не слабкість, а якусь глибоку, непояснену правду.

— Якби ти знала всю історію, ти б не дивилася на мене з такою ненавистю, — прошепотіла вона, майже лагідно. — Але ти, як і твоя мати, вважала, що всі відповіді треба шукати в іншому. А вони завжди були ближче, ніж ти могла уявити.

Її слова збили мене з пантелику. Вони звучали так, ніби це була не просто загадка, а відгомін чогось важливого, що я давно забула чи не хотіла згадувати. Але моя злість ще не зникла, і я не збиралася дозволити їй маніпулювати мною.

Відьма підвелася. Я пильно стежила за кожним її рухом. Вона підійшла до старого комоду біля каміна, відкрила нижню шухляду і витягнула звідти щось невеличке. Підійшовши до мене, вона обережно поставила це на стіл.

Це був старий, трохи пошарпаний зайчик із ґудзиком замість одного ока. Інший ґудзик, що колись був другим оком, вже давно зник. І все ж вигляд цієї іграшки вдарив мене, наче блискавка, зносячи стіну пам’яті.

— Це моя іграшка, — прошепотіла я. Серце в грудях билося так, ніби намагалося вирватися назовні. — Звідки вона тут?

— Вона завжди була тут, мила, — тихо відповіла відьма, дивлячись на мене сумними очима. — Ти гралася нею, коли твоя мати приходила сюди разом з тобою.

— Це неможливо, — заперечила я. Рука сама простяглася до зайчика, але в останню мить я зупинилася і зробила крок назад. — Це ілюзія, це... це якісь ваші чари!

Відьма похитала головою, а її очі наповнилися болем.

— Мила, я ніколи б не змогла нашкодити твоїй матері, бо вона була моєю донькою. І тим паче тобі, ти — моя онучка, — її голос здригнувся, але вона трималася, наче від цього залежало її життя. — Правда в тому, що наш рід давно переслідує цей огидний дух. І все почалося з того, як моя матір відмовила Лісовику.

Її слова змусили мене завмерти. Наче крижана хвиля накрила мене з головою. Але вона продовжила, не звертаючи уваги на мій шок:

— Вона не віддала йому своєї душі. Хитрощами вона вберегла себе, і Лісовик навіть після її смерті не отримав бажаного. Тоді він почав переслідувати жінок нашого роду. Я була наступною в його списку.

Відьма перевела подих, а я стояла, немов укопана, слухаючи її історію.

— Я заприсяглася, що наш рід на мені й обірветься, адже була єдиною дочкою, — продовжила вона. — Але я закохалася. І, незважаючи на обітниці, вирішила знайти спосіб позбутися Лісовика раз і назавжди, щоб мати змогу створити сім’ю. Для цього мені довелося піти на відчайдушний крок. Я уклала угоду з іншим могутнім духом. Він пообіцяв, що звільнить мене від Лісовика. І це сталося. Або так мені здавалося.