Марті - Тіні Системи 2, Марті

ГЛАВА 30: ТІ, ХТО ДИВИТЬСЯ В ТЕМРЯВУ

Розповідь від Антона 

Світло неонів ріжуче відбивалося від вологого асфальту. Антон стояв на даху одного з покинутих корпусів і вдивлявся в місто. Десь унизу ще диміли руїни нетрів, що їх зачистили клони. Вогонь вигорів, залишивши лише попіл. 

Йому подобалося спостерігати за вогнем. 

— Думаєш, вона тобі вірить? 

Антон навіть не здригнувся. Голос був знайомим. Він обернувся. 

Він стояв перед ним. 

— Ти прийшов знову читати мені лекції? — спокійно запитав Антон. 

— Я прийшов нагадати тобі, хто ти, — незнайомець зробив крок уперед. 

Антон посміхнувся. 

— І хто ж я? 

Чоловік нахилив голову. 

— Той, хто ще не визначився. 

Антон зітхнув. 

— А якщо я вже все вирішив? 

Незнайомець всміхнувся у відповідь. 

— Тоді ти не стояв би тут, спостерігаючи за руїнами. 

Тиша зависла між ними. 

Антон знову глянув униз. 

— Ти все ще думаєш, що у неї є шанс? 

— Я знаю, що є, — голос незнайомця був твердим. 

Антон на мить примружився, вивчаючи його. 

— Тоді чому ти не допомагаєш їй? 

Незнайомець зробив ще один крок уперед, так, що вони тепер стояли майже поруч. 

— Бо це не моя битва. 

Антон кивнув. 

— Але ти хочеш, щоб це була моя битва. 

— Я хочу, щоб ти зробив вибір. 

Антон ледь помітно посміхнувся. 

— А якщо я вже його зробив? 

Незнайомець мовчки подивився на нього, а потім зник у темряві. 

Антон ще довго стояв, вдивляючись у місто, яке було колись його домом. 

І яке скоро могло перетворитися на чергові руїни.


--- 

Розповідь від Кіри 

Ніч була тихою. Занадто тихою. 

Кіра сиділа на даху, розглядаючи вулиці, що розтягувалися внизу. Ліна спала всередині, але їй не спалося. 

Вона думала про Антона. 

Про те, що вони могли б його вбити. 

Про те, що вона не змогла цього зробити. 

— Ти сумніваєшся. 

Кіра ледь повернула голову. 

Істота з'явилася з темряви, її силует майже розчинявся у ночі. 

— Я не сумніваюся, — тихо відповіла Кіра. 

Істота підійшла ближче. 

— Ні, сумніваєшся. 

Кіра стиснула щелепи. 

— Це має значення? 

Істота нахилила голову. 

— Це значить, що ти ще не втратила себе. 

Кіра зітхнула, дивлячись на темне небо. 

— Я не знаю, що має значення. 

Істота мовчала, а потім сказала: 

— Скоро дізнаєшся. 

Кіра не знала, чи це було попередження, чи обіцянка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍