Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

   Леся рішуче відкинула всі ці думки про свої відчуття та емоції. Зараз вона повинна зосередитися на своєму плані «А». Коли вони сіли за стіл, а Таїсія подала їм каву та запашну випічку, Леся наважилася звернутися до свого усе-таки чоловіка з проханням:

- Хочу тебе попросити, щоб ти мене навчив їздити верхи. Чи можливо це?

- Звісно можливо. І я без проблем тебе навчу,- Амір зовсім не запідозрив про потаємні наміри дівчини, а подумав, що вона дійсно почала проявляти цікавість до сільського життя.- А раніше ти ніколи не їздила верхи?

- Ніколи,- відповіла, а потім додала вигадуючи на ходу,- в дитинстві завжди мріяла мати свого коня. Доглядати за ним, їздити на прогулянку верхи. Навіть мріяла, щоб у нашій родині була своя власна конюшня. Та ми жили у місті у квартирі.

- А сюди, до свого дідус…  Тимофія Васильовича хіба ти з батьками не приїздила коли була ще дитиною?- поцікавився він відпиваючи каву.

- Мій тато не ладнав зі своїм батьком тобто моїм дідом, тому за все своє дитинство тут я була всього-на-всього один раз…

- І не зважаючи на все це ти погодилася годити Тимофію Васильовичу. Може зізнаєшся, як йому вдалося змусити тебе  вийти за мене,- Аміру понад усе хотілося добитися до правди.

- Ти обіцяв. Що не будеш ставити лишніх запитань,- обурилася Леся.- Ти краще скажи, чи навчиш мене все-таки їздити верхи, чи може мені варто попросити про це когось іншого?

- Я сам тебе не тільки навчу, а й подарую тобі коня. У якої кличка гарна Марічка,- сказав він цілком серйозно.

- Ой, і справді, яка гарна кличка!- у Лесю це викликало захоплення.- Але дарувати мені нічого не треба. Ти ж не забув, що більше ніж місяць я тут не збираюся затримуватися. А коли я повернуся до міста, то що тоді я буду робити з твоїм подарунком?

- Гадаю…

  Та Аміру не вдалося договорити  та сказати, що через місяць вона не захоче з ним розлучатися, бо закохається у нього і захоче лишитися поруч з ним. Був впевнений, що так і буде, бо він так хотів, бажав. І не хотів відпускати від себе ту, яка вже заволоділа його серцем…

- Хрещена лягла відпочити з дороги, а я тут до вас… вирішила приєднатися,- до них підійшла Тамара, яка кокетливо подивилася у бік Аміра.

- Ти правильно зробила,- Амір встав з-за столу та допоміг сісти дівчині, а потім покликав служницю,- Таїсія, принеси ще чашечку кави. Ну, розповідай Тома, як твої справи?

- Знущаєшся чи як?- здивовано перепитала.- Я їхала сюди з намірами стати твоєю дружиною, а натомість опинилася у такій незручній ситуації. Так що мої справи погані.

- Тома, я особисто проти тебе нічого не маю. Ти гарна, хороша дівчина. Ми з тобою давно знайомі, але я ніколи тобі нічого не обіцяв і навіть не говорив, що закоханий у тебе.  Я навіть не телефонував тобі й ніколи не натякав на те, що ми можемо колись побратися. Я навіть здивований, що ти повірила моїй матері, коли вона сказала тобі, що я хочу з тобою одружитися. І не очікував, що ти з такими намірами приїдеш сюди.

- А хрещена мені й не говорила, що ти хочеш зі мною одружитися,- заперечила Тамара,- вона сказала, що це її мрія одружити нас. Я самотня і ти самотній… тобто був самотній. Ольга Григорівна хотіла як краще для нас. А я була рада від неї це чути…