Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

Розділ 15

  Амір мовчки підійшов до Лесі, яка вже встигла підвестися з дивану та взяв її за руку і вони разом вийшли з будинку. Леся відчувала незручність, але подавила у собі це відчуття, натомість зобразила посмішку на обличчі водночас обмірковуючи, що буде варто сказати своїй то свекрусі. Та найголовніше зараз нічим все ж таки не видати себе, а гідно зіграти кохану дружину. Це найскладніше, бо акторських здібностей у неї зовсім не було. І у дитинстві ніколи не мріяла бути актрисою і ніколи з себе нікого не удавала, завжди була сама собою. Та зараз не час для спогадів, а варто зосередитися на подіях, які відбуваються у теперішньому часі.

  Леся відчула, як Амір міцніше стиснув їй руку і вона подумала, що це напевно через хвилювання, яке він переживає перед зустріччю зі своєю мамою. Та ще й коли пішов проти її волі та одружився з іншою, а не з тією, яку для нього обрала вона. Леся, якось не замислювалася над тим, чому мати йому нав’язує свій вибір. Та згодом дізнається, подумала, а зараз підняла очі, щоб роздивитися жінку, яка вийшла з салону таксі, яке щойно зупинилося біля подвір’я.

  Ольга Григорівна жінка п’ятдесяти п’яти років середнього зросту. Брюнетка, з довгим волоссям, яке було акуратно закручене у гульку. З чорними очима та білосніжною шкірою. Виглядала вона гарно, але втомлено і якось озлоблено. Вслід за нею показалася і Тамара хрещениця Ольги Григорівни, яка і мала стати дружиною Аміра. Леся скоріше очікувала побачити перед собою вродливу, струнку, сором’язливу дівчину,  яка не боїться сільської роботи і готова виконувати все, що їй кажуть, підкорятися. Адже, як інакше можна назвати людину, яка погоджується вийти заміж за того, кого їй обрали, бо сама не змогла знайти собі хлопця. Та натомість це була дівчина років двадцяти, яка випромінювала впевненість і силу в кожному русі. Вона була такого зросту, як і її хрещена та мала пишні форми, що підкреслювали її граціозність і природну жіночість.  Її постава пряма, погляд рішучий з ледь помітною іскрою виклику. Русява зі стрижкою каре, а на обличчі сяяла усмішка, яка відразу зникла, коли Тамара побачила, що Амір стояв не сам, а з дівчиною та ще й тримав її за рук.

-Вітаю вас вдома,- сказав Амір,- радий, що ви повернулися, мамо. І тебе я радий бачити, Тамаро. Познайомтеся з моєю дружиною Лесею. Ми ось так спонтанно одружилися…

  Та Амір не договорив, бо Ольгу Григорівну наскільки розлютили почуті слова, що вона майже підбігла до сина та рвучно підняла руку. І тут же за мить пролунав різкий та дзвінкий звук ляпаса. Її долоня вдарила його по щоці з такою силою, що голова Аміра злегка повернулася у бік. На якусь мить все навкруги завмерло, запанувала тиша і всі присутні обернулися до них. Очі жінки палали, адже у цьому жесті була вся її злість, образа і біль.

- Навмисно це зробив, щоб розізлити мене?- запитала у сина Ольга Григорівна.- А я то думала, що ти навпаки хочеш мені догодити.

- Вибачте, що розчарував вас мамо,- відповів спокійно Амір вирівнюючи голову,- я на все був і зараз готовий, щоб догодити вам. Але жінок ви мені обирати не будете. Я сам буду вирішувати кого кохати, з ким одружуватися і з ким лягати у ліжко.

- Не думала я, що ти здатний на це, а воно здається, я помилялася. Виходить, я погано знаю свого старшого сина,- Ольга Григорівна іронічно посміхнулася.

- Вірно, ви зовсім не знаєте який я, бо вихованням ви моїм не займалися,- відповів їй Амір із болем у голосі.

- Відійди, я втомилася з дороги. Хочу піти у свою кімнату та відпочити,- Ольга Григорівна у буквальному змісті слова відштовхнула сина у бік і він відступився разом із Лесею,- не знаю, чого саме ти намагаєшся досягти показуючи свій характер. Вирішив помститися?

- У жодному разі я не мав таких намірів,- Амір не зводив очей зі своєї матері,-  хочу повторити, що ні ви і ніхто інший не буде обирати мені жінок. На цьому все.

- А у мене не все. Ми ще з тобою поговоримо. Тамаро, йди за мною.

- Вже йду хрещено,- Тамара нахмурилася і побігла за Ольгою Григорівною косо подивившись у бік Лесі оцінюючи її зовнішній вигляд.

- Я гадав ми поснідаємо, разом. І я вас познайомлю ближче зі своєю дружиною, а ви натомість розповісте як з’їздили,- поспішив сказати їм услід Амір та у відповідь нічого ніхто не відповів.

- Тоді поснідаємо удвох,- наважилася сказати Леся, якій раптом стало шкода його і вона хотіла якось підбадьорити.

- Пішли, поснідаємо удвох,- погодився він,- я то передбачав, що реакція матері буде такою, але мені все одно все це неприємно. Але нічого… мені не звикати.

- Ти, мабуть, вперше суперечиш своїй матері?- обережно запитала та потім подумала та яка їй різниця, але ж ні хотілося знати.

  Відразу Амір нічого не відповідав і продовжуючи тримати її за руку, вони разом зайшли до будинку. Тільки згодом він заговорив:

- Я протягом усього свого життя постійно доводжу своїй матері, що вартий її любові. Я перед нею такий, яким вона хоче мене бачити. Заради того, щоб їй допомогти я завжди готовий відмовитися від чогось свого. Але іноді мені здається, що мої зусилля марні. Вона як не любила мене, так і не любить. За ці два роки які я живу на цій фермі, я це почав чудово усвідомлювати. Мені варто сприйняти все як є. Але чому це так важко зробити?- Амір здивував її своєю відвертістю.- А у  тебе, які стосунки з матір’ю.

- У мене?- Леся не очікувала, від нього цього запитання, не очікувала, що він поцікавиться.- У мене нормальні… Вона мене любить і я її люблю… Заради своєї родини я на все готова, бо вони для мене найголовніше, що є в моєму житті. Що ж пішли снідати…

  І лише зараз Леся помітила, що він усе ще тримає її за руку. Вона швидко висмикнула її, відчувши при цьому якусь незрозумілу хвилю емоцій. Проте вона точно знала, що це не може бути приємним відчуттям. Скоріше, це було пов’язано з тим, що вона дізналася про нього щось нове. Тому вона так довго не відпускала його руку, тому що хотіла підтримати його, адже чомусь їй стало і справді шкода його. Так, саме тому. А зовсім не тому, що їй було приємно, коли він тримав її за руку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍