Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- Не кохаю я тебе і ніколи не кохала! — кричала його мати. — Ми з тобою одружилися лише тому, що наші батьки так захотіли. Ти ж мене теж ніколи не кохав…

- Але з часом я тебе покохав, і зараз кохаю понад усе, — тихіше, але з відчаєм відповів батько. — Не варто згадувати минуле. У нас син росте, ще дітей народимо…

- Я вагітна, але не від тебе, — холодно сказала вона. — Ти зраджував мені раніше, тепер я тобі зрадила. Я хочу розлучення.

- Хто він? — запитав чоловік, його голос тремтів.

- Ти й так знаєш, хто він, — різко відрізала Ольга. — Твій двоюрідний брат. Ми хочемо одружитися й поїхати звідси. Карім хоче зайнятися фермерством, і я його підтримаю.

- Ти заради нього готова проміняти всю цю розкіш, яку я тобі дав, на життя в селі? Ти хоч подумала про Аміра? Що з ним буде? Як йому буде там?

- А я його з собою не візьму. Залишу тобі…

  Амір тоді ще не до кінця все розумів, але те що мама його кидає він усвідомив. Пам’ятає як тоді забіг до вітальні та кинувся в обійми своїй матері. Запитав чи правда те, що він почув. А вона почала заперечувати, запевняти його, що не кине його. Та згодом він зрозумів, що все то вона говорила йому, щоб заспокоїти. Бо насправді вона його кинула.

  Це сталося у вівторок. Амір назавжди запам’ятав той день — навіть дату й рік, коли мама залишила його й пішла до іншого чоловіка. Це був день, сповнений болю. Він довго плакав, а батько весь час намагався його заспокоїти, обіцяючи, що він зможе бачитися з матір’ю. З часом емоції стихли, але життя вже ніколи не було таким, як раніше.

  Згодом батько одружився вдруге, і мачуха виявилася дуже доброю та чуйною жінкою. Вона намагалася стати для Аміра підтримкою, проте замінити рідну матір не змогла. Через шість років після весілля мачуха померла, і це стало черговою втратою для Аміра.

  Він часто просив батька дозволити йому бачитися з матір’ю, і той не заперечував. Амір проводив канікули на фермі, де жила мама. Щоразу він сподівався почути від неї слова: «Синку, залишайся зі мною». Але цього так і не сталося.

  Перебуваючи у матері в гостях, Амір бачив, з якою любов’ю вона ставиться до свого молодшого сина — його брата. Дитячі ревнощі поступово брали верх і Амір усе рідше почав приїжджати на ферму. А якщо й приїжджав, то лише на день-два, не більше. Він перестав комусь щось доводити, навчився приховувати свої емоції, але шрами від тих переживань залишилися назавжди.

  І ось два роки потому мати сама зателефонувала йому і попросила, щоб він приїхав та допоміг їй розв’язати проблеми з фермою. Бо другий чоловік її Карім помер, а молодший син знаходився далеко за кордоном. А їй не під силу розв’язати ті проблеми та врятувати ферму від банкрутства. А продавати ферму не хотіла, бо провела тут, як вона говорила найкращі часи свого життя.  І Амір не відмовив приїхати  Та про це він не хотів зараз згадувати…

  А зараз він вийшов із кімнати й повільно прямував коридором до вітальні, де на нього чекала Леся. На мить зупинився, милуючись нею. Вродлива, гарна… Вона то вважає, що він якийсь не такий — ніби трохи дивний, невпевнений у собі, сором’язливий, простий. Але таким він і намагається здаватися. Амір хотів, щоб всі довкола сприймали його саме таким, і тому про нього так і думали. Але навіщо цей обман? У нього була на це своя особиста причина.

  Ця причина полягала в тому, що його молодший брат Адам завжди відповідав цьому образу. Мати не могла ним нахвалитися й постійно казала Амірові брати з брата приклад. І Амір намагався — принаймні, коли приїздив на ферму. З активного й бадьорого хлопця він перетворювався на тихого й скромного. Іноді це спрацьовувало: мати не раз хвалила його за те, що він "більше не розбишака". Амір тоді радів, що зміг їй догодити.

  Проте варто було йому повернутися до батька, як він ставав самим собою — справжнім. І батькові саме такий Амір подобався. Він любив сина таким, яким той був, і завжди підтримував його, навіть якщо Амір потрапляв у негаразди — у школі чи в університеті. Батько був його захистом до самої смерті. Він завжди був на боці сина, говорив, що той "увесь у нього"…

-Приїхали,- до будинку забіг Тарас та доповів, що приїхала хазяйка.