Софія Чайка - Якось 31 грудня, або Що ви собі дозволяєте?, Софія Чайка

— Якщо що, кличте. У Ольги мій телефон є.

— Домовилися, — поважно кивнув Пшеничний.

— Спасибі, дядьку Михайло, — подякувала вона сусідові та знову ступила на сходи. Влад слідував за нею.

Зупинилася Оля на п'ятому поверсі біля потрібних дверей. Відімкнула ключем двері та раптом забарилася.

І все ж — що Влад про неї думає? Дуже хотілося якось перед ним виправдатись за спонтанне запрошення. Однак Оля побоювалася, що якщо почне щось пояснювати, то виглядатиме ще більш жалюгідною.

— Олю… — пролунало тихе за спиною, — я ж ні на що не розраховую. Допоможу з ялиною та піду. Але якщо ти передумала, можу піти зараз. Михайло Степанович ялинку й без мене встановить, і запитань зайвих не поставить.

А вона залишиться зовсім одна, хоч і з ялиною.

Оля відчинила двері та обернулася.

— Ласкаво прошу до мого дому, Владе Пшеничний, — сказала голосно і майже весело. А сусіди нехай вигадують, що хочуть.