Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

— Та пішов ти, — Яна шпурнула в Мирослава квіти. Вони перекинули чай і подарунки, які полетіли з грохотом на підлогу. У залі більшість спостерігала за любовною драмою.

— Яно, чекай, ти мені із часом лише подякуєш.

— Козел, не дзвони мені більше ніколи, — викрикнула Яна, потім дзвінко шарпонувши стільцем, підскочила і стрімголов вибігла з кафе, наостанок вигукнувши: «Придурок».

«Потім ти мені ще подякуєш», — подумав про себе Мирослав.

Через декілька секунд, прийшовши до тями, він почав витирати з одягу розлитий чай. Саме підійшла офіціантка й принесла рушник. Відвідувачі, схоже, очікували продовження драми, та, зрозумівши, що на цьому вистава завершена, повернулися до своїх справ.

Офіціантка запитала, що робити з подарунками і квітами. Мирослав сказав, що вони йому не потрібні, і, якщо хоче, може взяти їх собі. Він ще посидів кілька хвилин переводячи дух, розплатився й пішов до свого авто.

Це перший раз, коли йому вдалося бути чесним і передусім із собою. Він був упевненим, що через рік, можливо, два вона зустріне свого чоловіка й стане щаслива по-справжньому. Вона, звісно, ніколи вголос про це йому не скаже, але подумки буде дякувати йому за той його сміливий вчинок. Так звані стосунки «для здоров’я» вони можливі, але не довго, до пів року, не більше, а в ідеалі три місяці, а далі вони стають зручною звичкою, яка заважає зустріти по-справжньому свою людину. «Усе, викреслюю зі списку хибних вірувань ще одне — стосунки для здоров’я», — подумав Мирослав, проїжджаючи вулиці Верхній і Нижній Вал.

Папуга з порогу почав викрикувати свої звичні для Оскара фрази: «Кормити... кормити… кормити…». Після складної розмови з Яною на душі було і сумно, і радісно водночас. Папуга своїми базіканнями добре відволікав від набридливих думок.