Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Анна лише повела плечем й не стрималася, просто скуйовдила волосся дівчини, після чого глянула на Аттара. Той виглядав трохи спантеличеним, але водночас зацікавленим. Хай би що там було, а молодий ящір був досить розумний. Це не могло не тішити Барс.

– А тепер послухайте. У вас ще година роботи. Ви добре впоралися і я хочу залишити вас одних під слово честі, що час ви проведете так само продуктивно. Врахуйте тільки, зрадників моєї довіри я прощаю лише двічі, залиште краще собі одну помилку про запас. То можу я на вас покластися?

– Звісно! – миттєво відповіла Северайн.

Хай там як, а крижана дракониця була досить відповідальною, чого не можна було сказати про її напарника.

– Аттар?

Фиркнувши, хлопець тільки закотив очі.

– Гаразд, добре, обіцяю, – неохоче кинув він та знову пірнув у надра підсобки.

Слідом за ним розвернулася і Северайн, не бажаючи даремно витрачати час.

– Не врони мені нічого на ногу! – похмуро кинув невдоволений голос Аттара.

– Не зроню. Роняти то вже на голову, – огризнулася дівчина.

Втім, ця суперечка не іскрила взаємною лютою ненавистю. Всім тим, що вирувало на майданчику ще вчора. Хай там що, а слова Барс запам'ятали обидва. І підводити їх Анна не збиралася.

Розвернувшись на підборах, жінка попрямувала до сходів. Треба було захопити в бібліотеці щоденник останнього принца крижаних драконів. Вірніше, його копію, оригінал вона відправила до Ліванору, але все ж таки…

– Нехай локально та із запізненням, але справедливість має перемогти, – рішуче промовила некромантка.