Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

– Постійно чекаючи удару в спину від ворога, можна не помітити, як напорешся на свій кухонний ніж, – Барс у відповідь тільки ліниво повела плечем та посміхнулася, по-котячому потягнувшись. – Навіщо прийшла?

Прямо майже до грубості, кинула Анна, зовсім з ногами залізши на підвіконня. Не те щоб вона хотіла спровадити ельфійку. Ні, з усієї комісії ця жіночка виявилася найприємнішою. Але сенсу витрачати час на зайві реверанси вона не бачила.

І якщо хтось інший не преминув би влаштувати бучу, ельфійка тільки коротко реготнула і зовсім потіснила ноги співрозмовниці, щоб улаштуватися на тому самому підвіконні.

– Я дам позитивну рецензію вашому факультету, навіть фінансування якесь спробую вибити…

– І що натомість хочеш? – Перебиваючи її, уточнила Барс та пильно подивилася на ельфійку.

Коли вже та прийшла до неї, а не до Дажени, значить хотіла щось досить масштабне й Анна вже приготувалася до короткого «ні». Бували вже у її практиці випадки такого хабарництва. І не те щоб некромантка була святою, але випускати злочинця або заплющувати очі на пару-трійку вбивств заради якихось благ вона не збиралася.

Але ельфійка змогла її здивувати.

– Допоможи моєму синові вступити в Ліванор, – прямо рубанула вона, що змусило Барс випростатися.

Завертівшись на місці, влаштовуючись зручніше, Анна склала долоні на колінах.

– А сам що не тягне прохідний бал?

Стара пісня, до якої цілком підходила все та ж заготовлена ​​відповідь, але ельфійка змогла здивувати. Похитала головою та з досадою потерла перенісся.

– Набере, він розумний хлопчик, у батька-гада весь… Тільки от через батька й не візьмуть.

– Ну, а хто татусь? – вже відверто зацікавилася Барс, водночас помітивши, що у підсобці стало якось підозріло тихо.

Закусивши губу, зовсім не радіючи необхідності відповідати, Лу-Тін зовсім опустила погляд.

– Тано Таджера.

– Хто?!

Від несподіванки Барс надто різко подалася назад, ледь не звалившись з вікна прямо в гостинні обійми розкішних гілок, усипаних сріблястим вузьким листям. Ще б пак, не кожен день вона дізнавалася, що її співрозмовниця дружина найбільш розшукуваного злочинця всіх дев'яти систем світів. Темного владики в одному світі й просто прокляття в інших.

Зважаючи на те, як скривилася Лутінель, реакція Анни була стандартною, але від того не менш неприємною.

– Так, саме він... Поки ховався від вас, підробляв найманцем. І все було добре, поки йому не замовили мене.

– І тут стало різко погано?

Посміхнувшись, ельфійка непевно знизала плечима.

– Ну… Спершу погано, а згодом добре. Сімейне життя воно таке, непередбачуване. Вранці ти приходиш вбивати жінку, а ввечері стаєш її чоловіком. У орків із цим просто.

Хмикнувши, Барс потерла перенісся. Тано вона бачила лише раз. Сили тоді виявилися приблизно рівними та тріпати один одного вони не стали, але Анна яскраво запам'ятала цього лощеного хлюща. Тепер же, представляючи його в ролі нареченого на весіллі орків, їй стало навіть трохи шкода чоловіка.

– Гаразд, – ляснувши себе по ногах, некромантка знову відкинулася назад. – Я замовлю слово за твого сина, але не більше. До нього не будуть ставитись упереджено і тільки. Якщо він не пройде балами – нехай пробує наступного року. Протягувати явного дурня я не буду, вибач. Але!..

Помітивши, що ельфійка має намір щось сказати, жінка скинула долоню, закликаючи до мовчання.

– Але я можу допомогти Тано вибілити трохи його ім'я. Скажи йому, що я прошу зустрічі та даю слово, що це не пастка.

Відкинувши голову назад, Анна прикрила очі, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Точніше, вона із задоволенням би її продовжила, але пара зайвих вух не сприяла розвитку діалогу.

– Я чула, що ти дивна, – повільно протягнула ельфійка, – але не думала, що все так погано… Добре, я передам йому твої слова та зроблю, що обіцяла.

Піднявшись з місця, Лутінель стрімким кроком попрямувала геть. Цього разу вона не ховалася й Анна, навіть не розплющуючи очей, легко простежила звук її кроків до самих сходів. І тільки, коли вона остаточно зникла із зони огляду, некромантка розплющила очі, різко озирнувшись на двері підсобки.

Дуже вчасно, голови драконів, котрі відбували там своє покарання, ще не встигли пірнути назад і розвинути видимість активної діяльності.

– Вас батьки не вчили, що підслуховувати погано? – вкрадливо поцікавилася Анна й звісила ноги з підвіконня.

– Вчили, а ще вчили, що з ворогами співпрацювати не можна, – анітрохи не зніяковівши, охоче відповів Аттар.

Блиску в золотому драконі поменшало. Зате додалося павутиння і пилу, що явно його бентежило, але хлопець відчайдушно вдавав, що все гаразд. І ця спроба видати гарну міну при поганій грі мимоволі викликала посмішку, яку Барс навіть спробувала приховати.

– Дурні виходить. Якщо ворог не наклав особисто тобі на килимок, але зумів непомітно накласти твоїм сусідам, яких ти ледве знаєш – спершу спробуй з ним домовитися, а якщо не вийде можеш і прибити. Якби вартові вбивали всю могутню гидоту, у гільдії працювати не було б кому. Чи ти вважаєш, що чесним, світлим і благородним у нас є місце? – Усміхнувшись, Анна похитала головою і несподівано посерйозніла, піднялася з місця. – У нас є чіткі закони та правила, норми честі та поведінки. У разі порушення цього слідує суворе покарання. Вартовий не може звільнитися, він може піти на якийсь час у відпустку, лише назавжди піти – Дорогою сну в ніч. Все це добре виховує.

Спохмурнівши, Северайн остаточно вибралася із підсобки та спантеличено почухала кінчик носа, залишаючи темну пляму на шкірі.

– Але вартові – це ж охоронці світу, як тоді…

Дівчина не домовила, трохи зніяковівши під спокійною та навіть поблажливою посмішкою викладачки. Хто б міг подумати, що стримана та холодна дракониця, насправді виявиться такою трепетною і навіть трохи наївною.

– Ми оберігаємо світи від величезної маси бруду. Деколи нам доводиться робити дуже складні вибори та світлим душам серед нас залишатися не варто. На війні, у політиці та вищій магії чистому благородству місця немає. Довго воно не живе.