Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Не домовившись, дівчина раптом зовсім затулила обличчя руками, тихо схлипнувши.

Нахмурившись, Анна швидко прибрала злощасну річ в кишеню та без слів притягла дівчину до себе й обійняла її. Так, діти в неї зібралися різні. Але хіба погані?

Дбайливо проводячи долонею по спині дівчини, Анна на мить перетнулася поглядом з Аттаром. Похмурий золотий дракон явно відчував себе не у своїй тарілці й радий був би піти.

«Завтра о дев'ятій до мого кабінету. Ви обидва отримаєте покарання, навіть не думай, що відбувся. А тепер зникни.»

Навряд чи спогади, пов’язані з когатаном, проклятою річчю, котра блокувала доступ до магії, були приємними. Зараз важливо було заспокоїти дівчину.

Стрепенувшись, Аттар відкрив було рота, але так і закрив. Не те щоб його особливо вразила істерика льодяника, але щось у цьому було неприємним. Та й слова викладачки змусили його замислитись. Навіщо їй було брехати?

Хлопець різко мотнув головою та розвернувся на п'ятах після чого стрімким кроком, а подекуди й стрибками, попрямував геть із майданчика. Тільки в проході, вибитому там, де раніше була суцільна кладка стіни, його знову наздогнала викладачка.

«Аттар ... Поки не розібрався, не говори про те, що сталося Бастіану. Йому ще рано сумніватися.

Скривившись, дракон нічого не відповів та пірнув у темний прохід.

Ось ще, з чого йому не говорити про таку дурість другу?

Але Барс, котра втішала на майданчику Северайн, тільки посміхнулася.

Не скаже. Якщо вона хоч чогось навчилася за роки свого викладання – не скаже жодного слова.

Тема, до якої проявляв такий особливий інтерес покійний майстер Горик виявилася настільки стародавньою, що Барс навіть подумала, що помилилася. Але ж ні. Закінчуючи гортати останню книгу, жінка, яка сиділа на підвіконні в коридорі, з великим подивом зрозуміла, що ні.

Майстер Горик справді цікавився питанням, давно вкритим не те, що пилом, шаром вугілля забуття. Питанням зникнення вієнів.

– І нащо це? – Здивовано пробурмотіла вона та закрила фоліант.

– То може нема чого і ми можемо бути вільними?

Вкрадливий голос збоку змусив жінку стрепенутися і насмішкувато поглянути на того, хто запитував. Той невдоволено скривився, роздратовано змахнув з обличчя павутиння і пірнув назад у підсобку.

– Це простіше було спалити, ніж розібрати! – обурено пробурмотів Аттар, викликаючи у Барс вже відверту посмішку.

Новина про те, що як покарання за ледь не влаштовану бійку, їм доведеться три години убити на прибирання підсобки, пара сприйняла по-різному. Северайн похмуро і без захоплення кивнула, а ось Аттар одразу ж обурився на тему «не маєте права». Так голосно і багатослівно, що Анна навіть не одразу перервала його, відверто зворушившись тому, який велемовний спадкоємець у нинішнього монарха драконів вийшов. І тільки коли хлопець вирішив взяти невелику паузу, щоб перевести подих, Барс неквапом підвелася з місця, щоб ляснути на стіл пошарпаний томик. Зважаючи на все, книженція була настільки стародавньою, що навіть у мишей і цвілі на неї не піднялися зуби та спори.

З поважним виглядом Барс перечекала необхідну мить театральної паузи й неквапливо відкрила її на потрібному місці та розвернула до студентів.

– Правила внутрішнього розпорядку академії не змінювалися з її заснування. Чорним по… Жовтому написано, що студенти відповідають за підтримання чистоти у будівлі факультету. Не прибиральниця, не викладачі, а студенти. Тож маю повне право. Або рівноцінне покарання: позбавлення магії терміном до двох тижнів.

– Ви!..

Ледве не задихнувшись від обурення, хлопець явно намірився сказати щось ще, але Барс неквапливо перевернула сторінку, та постукала пальцем по наступній. З абзацу, підкреслене та виділене в окремий розділ, значилося покарання за образу викладача.

– Ого… – тихо видихнула Северайн.

Якщо в неї раніше й виникали думки вступити у відкриту конфронтацію з педагогами, то після такого списку бажання загинуло в зародку. Не гірше він подіяв і на рудого. Скривившись так, ніби замість тонкого ельфійського десерту йому підсунули собачу юшку, хлопець зарозуміло підняв голову.

Щоправда, надовго цього не вистачило. З гордовито піднесеною головою складно розбирати завали, а пихата мовчанка аж ніяк не сприяє роботі в парі. Точніше, може, з чистої впертості він якось і дотягнув би, але перша ж спроба проігнорувати напарницю продовжила їхнє перебування тут ще на годину.

– Та куди ти пхаєш цю хутряну погань! – обурено прошипіли за дверима.

– Тобі в око зараз пихну, мішок тримай рівніше! – Огризнулася Северайн.

Прислухавшись, Барс тільки посміхнулася і похитала головою. Здається, діти дійшли до залишків зоологічного музею. Того самого, який свого часу вона з братом переносила сюди як покарання з будівлі тодішнього факультету.

– Все у світі циклічно… – блаженно примружившись на теплому сонечку, жінка сперлася спиною на віконну раму.

Лайка дітей діяла заспокійливо, та й день видався таким теплим і ясним, що не хотілося думати ні про що погане. Пізніше. Простежить за тим, щоб ящірки нічого не накоїли та візьметься за справу. До бібліотеки зазирне і до брата. Потрібно було розібратися у цих дивних стрибках стихії вогню.

Захопившись думками та теплим ароматом дозрілих ягід сріблястого лоха, котрий розкинув гілки прямо під вікном, жінка розслабилася. Саме тому чиєсь наближення вона відчула надто пізно, а розплющила очі тільки коли візитер наблизився вже на відстань у кілька кроків.

– Хто б міг подумати, що тебе так легко застати зненацька, – холодно й цинічно посміхнулася та, хто так тихо підійшла.

І ця скупа усмішка м'ясника виглядала майже дико на ідеальному фарфорово-прекрасному обличчі ельфійки. Наче якась зовсім інша істота, дика і небезпечна навіщось натягла на себе чужу маску.

Але це було зовсім не так. Небезпека полягала в тому, що це було справжнє обличчя цієї істоти.