АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

Пейперкліп пильно дивилася на Бастьєна, немов на інопланетянина.

 – То ви будете на «Вечорі»? – знову запитав доставщик квітів.

 – Наступного разу, добре? Я тільки починаю звикати робити не те, що зазвичай. Для мене це все тривожно. Мені потрібен час. Я і так роблю зараз багато того, чого не робила. Мені потрібна поступовість. Ось ви – справжній світанок, а я тільки хочу ним стати або здаватися. Довести і нав’язати самій же собі. Але я – захід сонця. Мене захоплює наявність у вас і вільний прояв тих якостей, які я відтворюю з величезним зусиллям, переламуючи й переборюючи саму себе. Але якщо я взагалі перестану це робити – мене скалічить перша ж панічна атака. А вони, повірте, люблять на мене нападати.

 – Я зрозумів. Не буду вас квапити. Будь-якого іншого разу буду із задоволенням на вас чекати на цьому заході. Ви – бажаний гість. Як і решта запрошених. Вам сподобається.

Ніч чергової середи виявилася напрочуд зоряною. Вони були скрізь: висіли над головою, плавали водною вулицею і в калюжах під ногами, відображалися у вікнах будинків і в очах співрозмовників. У момент, коли одна з таких зірок відкріпилася і зірвалася вниз, супутник поцікавився:

 – Загадуватимете бажання?

 – Ні! Що ви! – запротестувала дівчина.

 – Чому ви злякалися?

 – Я не люблю.

 – Не любите загадувати бажання?

 – Я боюся.

 – Чому?

 – А раптом я в цей момент випадково подумаю про щось дуже нехороше? І тоді це сприйметься за побажання і здійсниться? Я про це намагаюсь не думати, тому в найвідповідальніший момент, як спеціально, спадає на думку щось страшне. Ні-ні. Не люблю я ось це: дути свічки, падаючі зірки або ще якихось там виконавців бажань. А ще я вважаю, що з бажаннями потрібно бути дуже обережними. Вони збуваються часто на шкоду. Адже ніхто не знає наслідків, підводних каменів і умов виконання, написаних між рядків. Здійснене бажання може обернутися такою катастрофою, що людина тисячу разів пошкодує про те, що воно здійснилося. Загалом, спасибі. Не хочу. Мало того, мені і так дуже пощастило. У найзловісніші ночі серед мене раніше підтримували тільки стіни моєї кімнати, коли на них спиралася. Тепер усе по-іншому. Що ще мені загадувати? Це і так неймовірно багато.

 – Гаразд, не будемо загадувати бажання. Що ж робитимемо? Може, все ж подивимося який-небудь фільм?

 – Погляньте на вікна будинків. Там у кожному фільм показують. І в кожному вікні – свій жанр.

 – Це зовсім інше.

 – Хіба? По-моєму, в них так само можна спостерігати за життям незнайомих людей. Ось погляньте. Бачите он те вікно, де двоє обіймаються на кухні? Там фільм про кохання йде, ймовірно. А он там, на третьому поверсі – весело танцюють. Комедія? Але вдивіться уважніше в кожне, і стане помітно, що скрізь сумні сюжети. За кожним із цих вікон бувають сварки, бувають трагедії, там ллють сльози і підвищують голос.

 – Вам подобається спостерігати за вікнами будинків?

 – Аж ніяк. Я зовсім не люблю вікна. І, взагалі, уявляєте скільки у світі вікон? Як думаєте, кого більше: людей чи вікон?

 – Думаю, що і тих, і інших досить багато. Але точну цифру назвати важко. А чим вам не догодили вікна? – здивувався співрозмовник.

 – Колись у дитинстві чула історію про те, як одна людина ходила уві сні й випала з вікна. Це ще одна з причин, через яку мені тривожно засинати. Тому на моєму вікні натягнуті мотузки. Про всяк випадок.

 – Ви ходите уві сні?

 – Звідки мені знати? Адже я живу сама. Мені про це ніхто не скаже.

 – Ви навіть не знаєте, чи ходите уві сні, але вас все одно це лякає?

 – Але ж траплявся із кимось такий випадок.

 – У світі відбувалося безліч найрізноманітніших випадків! Причому до них ви? Упевнений, це ніяк із вами не пов’язано. Може, це взагалі вигадана історія.

 – Можливо. А я все одно її боюся.

 – Пригостите мене гарячим молоком? – змінив тему супроводжуючий.

 – Із задоволенням, – відволіклася дівчина. – Обережно!

Супутник через недогляд вступив у глибоку калюжу з брудною дощовою водою.

 – Завжди хотів поміряти глибину цієї недоречної водойми, – прокоментував Бастьєн.

 – Мрії здійснюються.

Пейперкліп привела гостя до своєї кімнати і посадила на стілець.

 – Зараз ми знешкодимо наслідки ваших бажань.

Вона набрала у великий таз теплої води і поставила перед Бастьєном. Потім зняла із нього промокле взуття, яке виставила за вікно на просушку.

 – Опускайте ноги у воду, – веліла господиня кімнати. – Нехай вони зігріються, а я поки їх вимию і зроблю приємний масаж.

 – Не варто, чесне слово. Я й сам можу вимити свої ноги, – занепокоївся гість.

 – Не соромтеся. Просто сидіть і розслабляйтеся.

 – Мені, правда, дуже ніяково.

 – Я хочу зробити для вас щось приємне. Чому ви позбавляєте мене такої можливості? – засмутилася непримітна особа.