АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

Що ближче підходила дівчина, то виразніше їй чулася пісня, яка лунала із кузова. Це, безсумнівно, голос Бастьєна: бадьорі інтонації і м’який баритон.

На обличчі непримітної особи засвітилася усмішка. Вона тихо підійшла до машини і зазирнула в кузов. Доставник квітів сортував коробки з товаром і захоплено наспівував якусь браву пісеньку.

 – Навіщо лякаєте птахів і покупців у магазині? – поцікавилася дівчина після закінчення виступу.

 – А ви чому не злякалися? – усміхнувся спійманий співак. Він підхопив одну з коробок і зістрибнув на землю.

 – А я навпаки підійшла ближче, бо мені дуже хотілося знати, про що так проникливо «співає» кузов вашої машини.

Молодий чоловік нахилився, щоб поставити коробку на тротуар і помітив рану на коліні співрозмовниці. Його усмішка миттєво зникла з обличчя. Він насупився і присів навпочіпки, уважно розглядаючи відмітину.

 – Що сталося? – його рука мимоволі потягнулася до місця удару.

Замість відповіді, дівчина показала йому записку зі стрічкою.

 – Це кущ таке зробив із вашим коліном?

 – Ні. Просто, я бігла і...

 – Він біг за вами?

 – Та ні! Я сюди бігла.

 – А чого ж взагалі бігли? Можна ж було просто йти.

 – Я поспішала.

 – Чому?

 – Але ж, кущ... Для мене... Мені ніхто ще не робив подарунків. Крім тих троянд у горщику, які ви колись хотіли подарувати. А тут таке... Я бігла до вас.

Бастьєн поблажливо усміхнувся:

 – Ну вибачте, що змусив вас так розхвилюватися.

 – І знайте, що я вас точно ніколи не забуду. Навіть без цього куща троянд. Але дякую вам за нього. Це навіть приємніше, ніж я думала, коли говорила про це.

 – Уночі щосереди ви завжди цілковито чесні зі мною. І це правильно. Ось і зараз мені важливо знати, які насправді почуття ви відчули, коли побачили рослину? Можете не прикидатися безмежно щасливою. Будьте собою. Я ваш друг. Пам’ятаєте?

 – Це було б сумне й жалюгідне видовище. Якби я зараз була собою, то сіла б просто на тротуарі, обійняла б коліна й потопала б у сльозах. Та й не можу я собі дозволити так поводитися.

 – А сльози для чого були б?

 – Від надлишку емоцій. Від приємних почуттів, на які я не знаю, як правильно реагувати. Від того, що я не заслуговую на таку увагу і такі подарунки.

Співрозмовник випрямився і пішов до кабіни машини. І одразу ж повернувся із пляшечкою дезінфікуючого розчину й упаковкою пластирів. А потім уміло й обережно обробив садно супутниці.

 – Спасибі вам величезне. Якщо у вас є вільний час, ми можемо зайти в кондитерський магазин. Я пригощу вас найсмачнішим у світі десертом.

 – Ви пригостите мене? – розсміявшись, уточнив постачальник квітів.

 – Ну так. А ви складете мені компанію. Удвох смачніше.

 – Я ще не заніс квіти до магазину.

 – А я ще не купила саджанці альстромерій для сумних клумб.

 – Ви щодня приходите сюди і купуєте по одному паростку. У цьому є сенс? – поцікавився молодий чоловік.

 – Тому що це більш ніж бажання просто засадити наше містечко строкатими квітами. Тому що купівля рослин – це лише привід. Тому що мені подобається сюди приходити. Тому що тут приємно перебувати. Серед такої великої кількості квітів по-особливому гарно. І, звичайно ж, хочеться, щоб наше місто розквітло.

«І не вірте цьому. Я приходжу сюди виключно для того, щоб побачити вашу усмішку. Хоча тут воістину особлива енергетика».

 – Це більш ніж альстромерії?

 – Значно. Ви й не уявляєте, наскільки...

І, дійсно, смак шоколадного торта виявився в компанії Бастьєна смачнішим, ніж зазвичай. А ще у його присутності не так тривожно. І з ним по-іншому бачиш знайому до камінчиків вулицю. Та що там вулицю! Себе інакше сприймаєш.

 – Сьогодні у мене вдома «Вечір дружби». Хочете прийти? – Що таке «Вечір дружби»?

 – Раз на місяць я запрошую до себе додому сусідів із нашої вулиці. Іноді, буває, заходять і з інших прилеглих провулків. Але містечко в нас маленьке. Хтось комусь точно знайомий. Ми спілкуємося, ділимося новинами, цікавими подіями, досвідом і пригодами. Розповідаємо жарти. А якщо потрібно – допомагаємо, надаємо підтримку і даємо поради. Ну або просто відволікаємося від буденних справ. Виходить дуже здорово, адже всі ми такі різні: за характером, професіями, манерами поведінки, галузями знань, інтересами. І це дуже захопливо спілкуватися з такими несхожими людьми. Під час наших із ними діалогів я одного разу зрозумів, що їм не вистачає згуртованості. Одні самотні, інші зайняті, треті сором’язливі, а результат один – кожний сам по собі. У мене виникло бажання зблизити їх. Адже деякі, проживаючи в сусідніх будинках, були навіть не знайомі. А тепер усі із задоволенням зустрічаються, розкриваються, довіряються. Тепер вони не такі чужі й закриті. Кажуть, що навіть удома стало затишніше, бо навколо тепер уже близькі, майже споріднені, люди. Помоєму, це прекрасно – зближувати людей. Мені приємно готувати для них частування. Із цікавістю слухаю про їхнє життя. Радію тому, що із цих заходів складається. Загалом я впевнений, якби люди влаштовували частіше подібні зустрічі – менше хотілося б воювати одне з одним чи скоювати злочини. Оскільки знали б, що в них скрізь друзі. А це ж так важливо.