Інга Пфлаумер - Серце гріє

Грей помилився. Двоє подорожан мовби навмисно зупинилися, щоб дочекатися чотирьох відсталих. Вони спішились і завмерли посеред поля відволоженої торішньої трави.

У сизому морозяному повітрі запахло магією.

— Шеїчі, давно не бачились. Як ся маєш? — на гарному обличчі Дартової супутниці сяяла глузлива посмішка.

— Не забувайте, що я сказав. Що б не сталося, не втручайтесь! — нагадав майстер і спустився на землю. Блиснув вогненний батіг — на землі спалахнуло коло з вогню, яке відокремило трьох джун-вей від Дарта, Шеїчі та Ламії.

— Майстре Дарт! — скрикнула Майя й вийняла ногу зі стремена. Тара ледь устигла спіймати подругу, перш ніж та кинулася в коло:

— Ми не знаємо, що тут відбувається. Краще поки не лізти.

— Де Грей? Щойно ж був поруч, — Нел покрутив головою, але не виявив і сліду напарника.

— Знайдеться, — відгукнулася Тара, не відриваючи погляду від темної постаті сото.

— Навіщо тобі цей хлопчик?

Шеїчі та його супротивниця рухалися по колу, немовби приміряючись одне до одного.

— Він шукав мене. І знайшов. Це я йому потрібна.

— А він тобі потрібен?

— Ревнуєш?

Батіг у руках Ламії ожив. Із сухим тріском він тричі огорнувся навколо чорного запинала — й не залишив на ньому жодного сліду. Очі в Ламії спалахнули червоним вогнем.

— Магія бедуїнів? Як був дикуном, так і залишився?

— Лютуєш, бо не спроможна здолати? — голос у Шеїчі, як завжди, був позбавлений найменших емоцій.

Із дерев’яного ціпка майстра вирвався маленький піщаний смерч і закружляв по землі, кидаючи в жінку тисячі піщинок. Вогненний батіг запалахкотів у повітрі, мов блискавка, але все-таки йому над силу було відбити всі атаки піщаного мага. Гострі піщинки, немов скляні скалки, посікли плащ Ламії в кількох місцях. Чаклунка скинула його на землю й наступила витонченим чобітком.

— Я не гніваюся на мерців. А ти?

Супротивники кинулися в бій. Діти, тамуючи подих, дивилися, як здригається вогненний батіг і здіймаються до неба піщані хмари. Від кожного зіткнення гарячої змії та піщаної бурі навсібіч розкочувалися повітряні хвилі. Кожен випад мага Ламія відбивала своїм батогом, але шовковиста тканина запинала захищала власника від ударів. Земля всередині кола побіліла від піску. Жовті пучки трави під ногами спалахували від іскор, які сипалися згори.

Маги рухалися дедалі повільніше — сутичка виснажила обох, але поступатися не хотів ніхто.

— Як там Гай? — поцікавилася Ламія, перехоплюючи батога зручніше.

— Чудово. Отримав титул дато. Чому ти не запитаєш, як Алан і Еван?

Піщаний буревій навколо майстра набирав швидкості.

— Одружилися та народили маленьких нітто-хей? — презирливо кинула Ламія, відбиваючи удар піщаного змія.

— Вони вмерли в госпіталі за день по ритуалу, — зараз голос Шеїчі найбільше нагадував рев піщаної бурі.

— Як шкода! Я воліла б добити їх власноруч. Знаєш, у чому твоя слабкість, Шеїчі? — гранатові очі запопадливо блиснули. Нова піщана змія метнулася до Ламії. — Ти надто м’якосердий!

Піщаний прут був спрямований просто в сонячне сплетіння чаклунки, але цього разу вона не розбивала піску батогом. Натомість його кінчик метнувся в протилежний бік — туди, де стояв Дарт.

Оксамитова накидка здійнялася вгору й відхилила удар. Удар магії піску пробив тіло Ламії наскрізь.

Майя закричала від жаху — діти вперше бачили майстра без палантина.

Тіло Шеїчі від голови до ніг укривали білі бинти, просочені жовтавим розчином. І бинти жевріли, спалахуючи червонястими іскринками. У повітрі розлився дух смаленої плоті — майстер горів живцем. Постійно, щохвилини!

На зойк Майї Шеїчі озирнувся й втратив Ламію з поля зору. Тої ж миті заклинання величезної сили знесло майстра з ніг, і сото зник у спалаху сліпучого полум’я. Ламія розсміялася — величезна рана на її грудях стрімко затягалася.

— Їдьмо, — коротко наказала вона Дарту й повернулася до коня. Тара кинулася вперед, на ходу витягаючи мечі. Знову пролунав сухий тріск — вогненний батіг уп’явся в тіло дівчинки, у повітря зметнулися криваві бризки. Дарт сіпнувся вбік, але чаклунка міцно схопила його за рукав. Погляд темно-синіх очей схрестився із гранатовим. Протиборство тривало єдину мить. За секунду по тому Ламія і Дарт уже сиділи в сідлах. Вершники зірвалися з місця й зникли в нічній пітьмі, яка повільно відступала.

Майя кинулася до пораненої.

Спалена трава почервоніла від крові; Тара лежала на боці з безглуздо розкинутими руками.

— Таро! Таро! Отямся! Будь ласка, отямся! — Майя сіла поруч із тілом подруги, поклала її голову собі на коліна. Руки в чарівниці почервоніли від крові.

Смаглява шкіра дівчини-воїна набула воскового відтінку. Майя знову й знову шепотіла заклинання, відчуваючи, що від напруги починає пощипувати пальці, але Тара не реагувала.

Різкий звук ляпасу змусив Нела здригнутися.

— Будь ласка, Таро, будь ласка! — Майя притулилася чолом до чола Тари, прозорі сльози дівчини капали на поблідле обличчя.

Грей мчав так швидко, як міг. Ще в лісі відчув вибух дивовижної магічної сили й тепер тільки сподівався, що ще не надто пізно. Спочатку він зачув дух горілої трави. А потім — запах смерті.

Ще не доїжджаючи до місця битви, хлопець зрозумів, що сталося з його друзями.

Грей вистрибнув із сідла. Назустріч йому поспішав Нел, витираючи мокрі щоки.

— Шеїчі… Вона вбила його. І Тара…

— Майстрове запинало. Принеси його мені, — розпорядився Грей. Зараз він найменше був схожий на знайомого напівдемонові нехлюя. Рухи чарівника здавалися зосередженими й точно вивіреними, а голос — уривчастим і чітким. Сум’яття й розгубленість, які панували на полі бою, немовби не мали до Грея жодного стосунку. Чарівник підійшов до Майї. Дівчинка розгойдувалася з боку на бік, неначе маятник.

— Відійди, — наказав хлопець, але Майя не зреагувала.

На превелику силу Грею вдалося розтиснути пальці дівчини й підняти тіло Тари на руки. Грей переніс її на розстелене Нелом запинало.

— Візьми її та коней, — Грей кивнув у бік Майї. — І рушайте за мною.

Грей дбайливо всадовив Тару в сідло перед собою і пришпорив коня. Хлопець сам до кінця не розумів, що робить і звідки в нього відчуття, що потрібно діяти саме так. Але часу на сумніви не було.

За десять хвилин маленький загін досяг лісу, ще кілька хвилин знадобилося Грею, щоб знайти печеру.

Майя трохи отямилася й тепер тихо плакала, увіткнувшись у плече Нела.

Чарівник стягнув Тару з сідла й подався в печеру.

— Що ти збираєшся робити? — тихо запитав Нел, дивлячись на спокійне та впевнене обличчя товариша.

— Чекайте зовні, — замість відповіді наказав Грей.

Нел уперше бачив напарника таким, тому волів не сперечатися.

Чарівник вніс тіло Тари в печеру й опустив на землю. Плащ просочився кров’ю, нею