Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

мене просто верне від цього сюкання-зюкання-слинобризкання! Такий мій стан!.. який говориться! Тільки дворушники говорять англійською й німецькою, китайською, чортзнаякойською і, звісно ж, фільмівською!.. Голівуйською!.. чому не балданською?.. Отож ми розмовляємо на мигах… Ба, Арлетта володіє мигами, на щастя!.. танцівниці справжні, природжені, вони мов хвилі, так би мовити!.. не тільки з плоті, рожевості, піруетності!.. а ще руки, пальці… ви ж розумієте!.. Стає в пригоді у лиху годину… поза словами! вже без слів! тільки руки! пальці… жест, грація… і все… Квіт єства… І ваше серце стукотить, ви оживаєте!.. Глухий? Безсловесний? У кайданах? Тоді… Вас порятує танцівниця! Доказ!.. Тисяча доказів!.. і послань! чи, може, ви непрозорий?.. ворожий до флюїдів… вам краще вити, як божевільному з чотирнадцятої… і грюк! у мою стінку? Бо навкруги всі завивальники!.. і завивальниці!.. Ви, мабуть, теж?.. А от я не вию!.. я гавкаю!.. Кажу вам! і тільки тоді, про що ви знаєте! Бо без «гав-гав» не мав би промивання! Я імітую псів на свій манер! І я ж казав: тоді всі на ногах! вся псарня, вся сторожа!.. на всю висоту вежі! П'ять маршів!.. і ураган сюрчків!.. біжать по сходах, спотикаються і шкереберть… і вже внизу всі падають у купу! сторожа й пси! Що за звуки? «Гав! Гав!» Алярм! Сирени довкруги, вали! і аж до залізниці!.. до пожежної команди… швидкої допомоги… дзвонів кладовища…

О, та я вас розважаю… але час не жде! Лихо старить чоловіка… воно його вбиває… Не хочу вмерти, не здобувши вілли!.. мій розум, звісно, похитнувся, але не патріотичні почуття! ні поклик Відбудови… «Кубло»!.. Сен-Мало-і-Плюскіт-Хвиль!.. отож, чи не так! До біса витребеньки! всі до праці! я вас зневолюю! Ви зробите мені шалену рекламу!

О, пожежники! Браві пожежники! Дійшов до пожежників, і ось маєш! от вони! засурмили в мене в голові! оце розповідаю вам, захоплююсь, «гав! гав!» хай воно сказиться! загальна тривога! Я загавкав! ненароком! усіх збентежив… Отаке! Але гавкать мушу, сумніву нема! та не занадто! не занадто! бо ж кричати — марна справа! ніхто не слухає! Бо тут усі кричать! на всіх поверхах, у всіх камерах! Не дивина! Загавкати — то інша річ… Сторожа думає собі: що, в камері собака?.. негайно перевірити… Але не зловживати! Раз на тиждень! не частіше! Бо щойно — це чисто випадково! я вам розповідав і захопився!.. відправлю їх назад: Нікс! Нікс!.. якщо зловжити, все пропало!.. більш проносного не дадуть!.. раз на тиждень… на ношах, лазарет, вийшло на моє!.. даю їм спокій решту днів… Творю!.. ви б бачили, як я сліпаю над аркушем, шкрябаю олівцем… не марную ні миті денного світла… власне, чверть світла, те світло, мов брудна вода… навіть улітку… тут немає літа… до цієї канави воно не зазирає!.. по стінах щось більш-менш стікає, от і все! Надворі з клітки неба все одно не видно, а тільки ґрати, сніг чи дощ… зрідка промінь сонця… таке бувало… мартин ген-ген у високості… і кілька горобців, скажу для справедливості, що залітають поклювати… це заборонено… якусь дрібку крихт!.. та все одно кидаємо… вартовий на вишці супиться… у цих людей то підсвідомо, вони повинні нас гнобити!.. порушення дисципліни!.. Я думаю про нього знову й знову, про отого на вартівні!.. У казематі я думаю про нього, а потім забуваю… Творю… творю! Дароносець так сказав би: я творю! а потім кинувся б молитись!.. на колінах, я бачив! Моторний Дароносець!.. Б'є себе у груди! «Більш не буду! mea culpa!» А як він сере, той Дароносець, до речі? Це ж головне: випорожнятися… як його побачу, то спитаю!.. Та навіщо цим мізки забивати! маю досить власних ґанджів! Свій клопіт? Гавкаю!.. Не здихати ж тут, як кажуть… шкіра злазить… м'ясо зникає з сідниць… зуби випадають… м'язів теж нема… до вітру не ходжу… але ж я не помер, не думайте… ось доказ!

Чи сказати друзякам, що забаві кінець? До біса твій рід! Забирайся мерщій! Прощавай, жовте листя! Тебе звіють вітри!

А ці слова запам'ятаєте?

Надибаю тебе, падлюко, лихої ночі! Дві дірки я зроблю, де в тебе очі! Твоя підла душа поетично! Заблукає в полях! Ти побачиш, яке товариство! Ти побачиш, яке танцюриство!

На дні каземату є музика!.. я танцюватиму, їй-богу!.. я ж не руїна… Не такий герой, як Арлетта, але все ж пнуся:

Ти побачиш, яке товариство! Ти побачиш, яке танцюриство!

Швидше, олівець! От як я олівцюю! дрібними літерами… шкрябаю, закреслюю, дописую!

— Ноти! А тепер ноти! скрипковий ключ!.. наспівую…

На кладовищі чемних хлоп'ят!

Це я звертаюся до сусіда-тхора! симулянт розбитої голови! той собі макітри не розіб'є!

— Прикидаєшся, падлюко!.. Прикидаєшся!.. це я до нього гукаю…

Поміркую в лазареті!.. Так хочеться, щоб він таки розколов собі макітру! Та він цього не зробить! Це зроблю я! Мені геройства не позичати!

Таких, як я, за мить в руках держати зброю Навчають гордощі і справедливий гнів!

І хай реве, брехло! блад! блад! волає: кров! Зустрінемося в лазареті! Я скажу йому всю правду!.. а мені, значить, 75-та стаття?.. я теж умію бути гончаком… стаття про зраду!.. фатальна! список усього, що я продав! крім особистих злочинів! здача цілих амбасад! флотів із якорями! неприступних фортець! Усі міста відкриті… окуповуйте досхочу!.. Що ще? Здачі ворогу незлічимі! всіх генералів разом із кухарами! і з літаками! і роялями! чи