Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

— Ну, Северине, поки брат Еней переживає втрату, а ти вже подав голос, розкажи про себе, — мовив Савка. — Ти син Ольги та Ігоря Чорнововків, правда?

***

Ольга загинула трагічно, поїхавши замість чоловіка на перемовини Сірого Ордену з Вільною Зграєю. Її ватажок, Роман Вдовиченко, був давнім другом Ігоря Чорнововка, а з його дружиною Ярославою Ольга дружила із самого дня прийому до Ордену.

Коли Сірий Орден шукав парламентаря, якого бунтівники приймуть та вислухають, то зупинилися на Ігорі. То був вдалий вибір: Роман тепло зустрів старого друга, не докоряв йому за вірність Раді Сімох осавул, вислухав пропозиції та погодився рушити на зустріч. Чорнововку здалося, що Вдовиченко зрадів його візиту, бо попри погрози податися геть із країни найманцями, насправді він не знав, як Вільній Зграї чинити далі.

Саме на ті перемовини збирався Ігор, коли знахар, який намагався вилікувати малого Северина від гарячки, сумно проголосив, що лікування не діє, і порадив молитися та чекати на милість Божу, за що був вигнаний копняком. Треба було їхати до найближчого міста до лікаря — останній шанс на порятунок сина. Смикаючись у гарячковому маренні, Северин постійно кликав тата, і Ольга запропонувала чоловікові вирушати.

— Роман погодиться. Я його кума, врешті-решт. Поясню громаді, що сталося, ніхто не буде проти, — переконувала Ольга. — Допоможу вирішити ту дурнувату суперечку, бо чоловіки без жіночого нагляду тільки погризуться. А вовчику стане краще, коли поруч буде тато, якого він кличе.

Ігор часто погоджувався з дружиною, бо кохав її до нестями, і цього разу також не сперечався — чого потім не пробачив собі до кінця життя..

Характерник мчав до міста, міцно притискаючи до себе закутаного сина, який палав від хвороби. У Северина залишився надламаний спомин, де йому дуже-дуже холодно, чутно, як хрипить загнаний кінь, і батько ласкаво повторює: «Потерпи, синочку, ми вже майже приїхали». Це був один із його найкращих дитячих спогадів, попри те що тоді він стояв на порозі смерті.

Міський доктор зробив, чого не зміг сільський знахар. Майже добу він бився за життя малого Северина та переміг. Ігор на радощах дав йому двадцять дукачів і від такої кількості золота лікаря ледь удар не вхопив. Він відмовлявся, намагався пояснити, що це занадто велика сума, але Чорнововк нічого чути не хотів. «Ви врятували сина, мого єдиного сина», повторював характерник, і доктор здався, бо відмовити було неможливо.

Але прийшла інша новина, від котрої посмішка Ігоря зникла назавжди.

Мирні перемовини закінчилися кривавою масакрою. Ніхто не вижив; ніхто не міг розповісти, хто почав бій і що стало тому причиною. Вільна Зграя та Сірий Орден поклали відповідальність один на одного і розпочалася Вовча війна.

Захар не любив розповідати про ті часи — єдиний виняток з усіх історичних подій, які він знав досконало.

— То була найбільша та найстрашніша помилка за всі часи існування Ордену, — повторював учитель.

На чолі Вільної Зграї замість убитого Романа стала його дружина Ярослава Вдовиченко, яка закликала до помсти та боротьби. Рада Сімох втратила на перемовинах двох осавул, одноголосно проголосувала за знищення розкольників.

Почалася війна, що зжерла сотні характерників. Протистояння підкосило міць Ордену так, як не спромігся жоден ворог. Чотири роки без перемир'я брат убивав брата, а сестра полювала на сестру. Чума ненависті та жага помсти косила сіроманців.

Орден водночас мав виконувати свої повсякденні обов'язки захисту держави. У порівнянні навіть з його обмеженою міццю, Вільна Зграя була значно меншою, хоча билася затято й несамовито, втрачаючи одного бійця ціною кількох. Це відступників не врятувало: через чотири роки Ярослава Вдовиченко визнала поразку Рокоту та проголосила наказ, за яким вільні вовки мали рятувати свої життя, і разом із двома синами зникла за кордоном.

Так скінчилася страшенна різанина, після якої Орден більше не оговтався. Сили лицарів зменшилися втричі, майже не стало нових джур, а чутки про розбрат — попри всі зусилля — розійшлися далеко, що неабияк уплинуло на хистку репутацію характерників. Ніхто не називав кінець Вовчої війни перемогою, бо Сірий Орден насправді програв. Виграла Таємна Варта, яка скористалася можливістю посилити позиції серед відомств Гетьманату.

У тому, що бійню на мирних перемовинах почали вільні вовки, Северин не сумнівався. Хіба відступники могли вчинити інакше? Адже саме вони проголосили Рокош та скинули перед дубом Мамая зі своїх чересів бронзові та золоті клямри. Саме вони прагли мати більше привілеїв від держави та водночас просторікували про необхідність винайдення способу розірвати угоду з Потойбіччям. Кляті ренегати! Такі покидьки, як вони, ніколи не мали ступати на вовчу стежку. Чого вони досягли замість своїх високих цілей? Що здобули? Тільки біль, руїну та смерть.

Щоразу, коли Северин згадував про мамин дуб, його розпирало почуття несправедливості. Чому якісь виродки посміли забрати її життя? Хто дав їм таке право? Мама пішла так рано, що він не міг пригадати ані звуку її голосу, ані рис її обличчя. Северин пам'ятав тільки довгу косу, з якою любив бавитися, її ласкаві долоні на своєму чолі, та плекав ті крихітні уламки спогадів.

Вони тоді щомісяця переїздили з місця на місце, від села до села, і Северин усюди незмінно заводив купу друзів.

— Мій тато — характерник! Моя мама — характерниця! — гордовито проголошував він на вулиці, і всі діти з боязким захватом дивилися на нього, ніби він будь-якої миті перекинеться на вовченя.

А потім життя змінилося.

Він сильно захворів і довго одужував. Від лікаря Ігор привіз його не до мами, а до незнайомої відьми Соломії, та наказав слухатися її у всьому, бо він житиме тут довго, до десяти років. «Мами не стало», — сухо сказав батько та зник, не відповівши на жодне запитання.

Відьма не сподобалася хлопцеві. Малий кілька разів намагався втекти, щоразу невдало, а потім, із плином часу, роздивився Соломію та подружився із нею. Відьма навчала його всього того, що сільські діти вивчали у школі — та багато іншого. Хлопчик зростав і нетерпляче очікував, коли за ним повернеться батько, аби взяти його в джури.