Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

Як тількі обидві дівчини відійшли подалі, Венрум пішов шукати Дієго.

Гном стояв на саморобній сцені, співаючи пісні про свій народ та йогог тяжке дитинство вже сонній та небагаточисельній публіці.

— Друже мій, не вважаєш, що вже час горлу перепочити? — отаман звернувся до щойно закінчившого свою пісню гнома.

— Венруме, ти пропустив багато нових творів! Давай я тобі їх заспіваю? — побачивши чоловіка лице гнома розкрилося посмішкою, ві зістрибнув зі сцени та поспішив обійняти старого друга.

— Вибач, але іншого разу. — вони похлопали один одного по спині. — Волфрік наказав нашим солдатам вже збиратися у фортецю.

— Ох, щоб цього Волфріка… Гаразд. Давай розберемося з цими хлопцями. — Тепер разом вони почали шукати воїнів. Спочатку знайшли всіх полеглих в боротьбі з алкоголем, а потім інших, хто ще стояв на ногах. Командири побудували з них невелику лінійку, погрузили кожному на плечі по п’яному та під присмотром вони всі попрямували додому. Ріша у свою чергу по піклувалася про Вічі. Зачепивши за комір своїми іклами рись потягла ферарію за строєм, а на базі вже ввірила хозяйку у руки Венрума, а той у руки Дієго. На цьому свято скінчилось, вогні потухли і село теж слідуючи прикладу солдатів почало затихати та переходити на спокійний відпочинок.