Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

Вони дійшли до селянської корчми. За час шляху Вічі трохи прийшла до тями.

— А куди…

— Все гаразд, зараз все буде! — вигукнув Венрум, посадив її на лаву біля входу та майже влетів через двері у внутрішній двір закладу харчування.

— Вічі, я віднесу яйце, скоро ми прийдемо! — Оріса швидко підхопила здобич і попрямувала в сторону форту, де базувався їх загін.

Ще трохи часу і з дверей корчми виглянул отаман.

— Заходь, все майже готово! — Венрум підхопив її під руку та затягнув усередину.

Там їх зустріли декілька селян з піднятими догори келихами.

— Вітаємо, Вічі! Ласкаво просимо до родини! — разом з ударом дерев'яних посудин вигукнув гурт гостей, а потім вони почали пиячити та пропонувати долучитися до свята.

— Я не зовсім… — ферарія хотіла якось відмовитись, але Венрум підштовхнув її вперед. Тепер вона заручниця святкового столу. Селяни в мить захопили її своїми питаннями та розказами, не забуваючи підливати нопої.

Пройшло трохи часу, як Оріса повернулася. Вона одразу ж підбіжала до Венрума, який тихо спостерігав за святкуванням за дальнім столом. Дівчина щось прошепотіла йому на вухо, її слова слова змусили його піднесено встати на ноги.

Чоловік підійшов до людей, що веселяться та урочисто звернувся до них.

— Панове, прошу трохи уваги! — Але його слова не долинали вух жодного із гостей. Тоді він підійшов до нудьгуючої Ріші. — Будь ласка, допоможеш вгамувати ненадовго їх? — на відповідь він почув ледяче гарчання. Далі рись підвелася та настрибнула на повний пустих келехів та пляшок стіл, розкидуючи весь посуд навкруги.

— Гей! Що ти робиш, Рішо? — засмучено вигукнула вже сп’яніла Вічі.

— Кхем, прошу уваги, панове та пані! Ми хочемо особисто від всього загону привітати нашу нову сестру по зброї, нашу неповторну, сміливу та прекрасну Вічі! Від тепер вона офіційний член нашого загону! Дозволь привітати тебе… 

— Що ж, вітання приймаються! — трохи соромлячись відповіла ферарія, підіймаючи келех догори.

— Я не закінчив. Дозволь привітати тебе кожному побратиму та посестрі! Прошу! — Венрум театрально вклонився публіці та відступив у сторону від двері корчми. 

— Вітаю! — Оріса накинулася на шию Вічі та ув’язнила її у своїх міцних обіймах. Після цих слів у двір вірвалося ще з десяток гномів та людей, всі вони радісно вітали Вічі, розползлися по всій території, позалазили у середину закладу, поприносили свої напої та келехи. 

І тут почалася справжня гулянина.

Келихи билися один о другий, земля вся промокла від вилитої випивки. Двір захопили запах спирту, п’яні пісні, танці та радощі. Згодом і всі жителі села приєдналися до свята, настільки їх було багато, що вечірка перенеслася із корчми на головну площу. Там вони розставили декілька столів та стільців, які повиносили зі своїх хат. Десятки нових тостів було промовлено у той вечір, що вже перетікав в ніч. Почалися ігри та забави, запалили багаття та факели, проте згодом святкуючі розбрілися по окремим групам, але ніхто не забував головної теми свята. Дехто вже заснув, вбитий святковим духом, а для когось ще вся ніч була попереду. Вічі відносилась до перших, проте її активної участі у п’янці вже ніхто не вимагав, народ розійшовся не на жарт.

— Чого не святкуєш, змію? Плануєш як би знову стати командиром? — до Венрума, що весь вечір тримався осторонь натовпу підійшов Волфрік, чим змусив чоловіка підвестися з лави біля чиєїсь хати.

— Та ні, просто звичка. Треба дивитись, щоб п’янчуги не наробили справ… Це вже вважай інстинкт.

— Я теж вважаю, що не треба було так сильно розгулюватися їм. Та й взагалі, не вірю я в неї, навіть коли вона пройшла іспит. Все через те, що ти привів її сюди. Закладаюся, це твоя підпільна подруга і разом у вас вже є план, щоб скоїти щось більш безвідповідальне ніж просто втекти.

— Розслабся, йди заповнюй папірці, пояснюй витрати загону. Я ж знаю, ти злишся через це більше ніж через моє повернення. — дражнив хлопця Венрум.

— Так… Частка правди тут є. Хоч в чомусь ти компетентний. Відпочивай… — сказав новий командир та попрямував геть зі свята.

— Я здивована. Ви не побилися. — Тепер до Венрума підійшла твереза на вигляд ельфійка Морфіна.

— Бувають у світі чудеса. — знизав плечима чоловік.

Блондинка підсіла до нього на лавку.

— Чогось хотіла?

— Ще трохи поговорити із тобою. Я розроблюю новий механізм для арбалета. Гноми придумали спеціальний магазин для болтів, щоб підвищити скорострільність. Там снаряди подаються завдяки механізму з рукояткою, яку постійно треба вертіти, але це стаціонарна зброя. Як гадаєш, чи можна якось додати мобільності цьому?

— О-ой… Щось та нагрузила мене одразу, навіть нічого в голову не приходить.

— А все тому, що твоя голова завжди зайнята твоїми думками, розслабся, випий трохи пива, нехай мозок відпочине. Потупішай трохи. Цей процес гарно сприяє на подальші обмірковування.

— Вибач, але це не в моїх звичках.

— Венруме! — на чоловіка упала вже вкрай п’яна Оріса.

— От кому алкоголь по-справжньому вдарив у голову! Вона, доречі, ще той геній! — розсміялася ельфійка.

— Венруме, дозволь мені по бути твоєю принцесою? Будь ла-асочка! Віднесеш мене в кімнатку? Прям до ліжечка… — вона развалилася у нього на колінках дивлячись чоловіку прям в очі знизу вверх.

— Як з тобою складно… Морфіно, будь другом, віднеси її. Та й взагалі, гадаю нашим солдатам час спати.

Ельфійка дістала свій кишкньковий годинник, він показує одинадцяту годину.

— Ну от вже досить свята. Зараз знайду Дієго та якось погонемо цих ледацюг в казарми. Все одно Вічі вже спить, свято скінчилось.

— Ти ж знаєшь Дієго, цього гнома важко відвернути від його пісень.

— Якось розберуся, зараз будь ласка, віднеси її до ліжка.

— Гаразд. Не розумієш ти дівочого серця. — тяжко зітхнувши ельфійка погодилась та почала підбирати вже пускаючу слину Орісу.