Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Розділ 17

Не знаю, як я змогла втекти від поліції! Не знаю, скільки кварталів бігла. Було відчуття, що я постійно від когось тікаю! Можливо, від себе? Від своїх емоцій та ненависті? Гніву й розпачу? Але вони постійно наздоганяють мене! Віддихалася лише тоді, коли прибігла в хостел. Закрила двері й на всякий випадок ще раз перевірила. Скинула одяг і пішла у ванну кімнату. На цей раз включила холодну воду й трусилася так, ніби моє тіло та душу закинули в антарктичні води.

Вийшла з ванної кімнати, закуталася в халат й прилягла. Вже почало світати. Мені терміново потрібний сон і спокій! Але мене переслідувала думка, що я готова була спустити курок та навіть поранити Джері після того, як дізналася правду...

 

«Я націлилася на Джері. Не бачила його обличчя, але голос був зляканим.

— Мирославо, я можу тобі все пояснити!

— Я чекаю! — гаркнула та зробила один постріл. Куля пролетіла мимо Джері, і він пригнувся. — Надіюсь, твої пояснення будуть досить правдивими.

— Два роки назад змінився власник клубу «Віалон». З того часу всі працівники стали працювати по-іншому.

— Початок розповіді не дуже цікавий! — фиркнула й зробила ще один постріл.

— Почекай! Почекай! — закричав Джері. — Я розумію твої почуття, я також кохав Вероніку. Я дійсно не хотів, щоб все так трапилося, але новий власник змусив усіх працівників клубу спочатку пропонувати гостям екстазі, а згодом я дізнався, що він взагалі перевозить та торгує наркотиками з Колумбії. Його ніхто не чіпає, адже поліціянти також замішані в цій справі. Коли Вероніка дізналася, що я також причетний, вона звільнилася й в останню нашу зустріч сказала, що планує повернутися на батьківщину та народжувати дитину там. Моя вина в тому, що я зупинив її.

Я глибоко вдихнула.

— Джері, я все одно тобі не вірю! Чому вбили Вероніку? І чому після всього, що трапилося, ти продовжував працювати в тому клятому клубі? — гнівно закричала. — Ти покидьок! Ти навіть уявити не можеш, як я тебе ненавиджу!

— Мирославо, я дійсно хотів з усім покінчити та розпочати нове життя, але вони не відпустили мене.

— Хто це вони? — закричала. — Це якийсь абсурд. Твоя історія придумана? Ти зараз мені брешеш? — я підняла руку й прицілилася.

— Вони — це власник клубу Карл Дагмар і хтось із поліціянтів. Особисто я не бачив його, але один раз підслухав розмову, де той продажний коп говорив, що заплутає сліди для поліції, що він зробить так, що колеги не дізнаються про нову партію. Я зробив велику помилку. Я став інформатором для поліції.

— Чорт! Лайно! — істерично засміялася. — Який ти бовдур! Ти власними руками вбив не лише кохану людину, але й свою дитину. Через тебе загинув Оллі?

Відповідь я вже не чула, адже пролунали поліцейські сирени. Причал був оточений».

 

Прокинулася від того, що хтось гамселив у двері. Поглянула на годинник: перша година дня. Я знову пережила ті гидкі відчуття, але тепер уві сні. Ліниво встала й підійшла до дверей. Рука зависла в повітрі. Стало страшно. Зробила крок назад та обійняла себе руками. Стукіт ще кілька разів повторився.

— Мирославо! — пролунав голос Даніеля. — Я знаю, що ти там! Відкрий негайно двері, або я виламаю їх!

Тікати не було куди. Тому наважилася й відкрила двері. Даніель грюкнув дверима й, схопивши за підборіддя, боляче стиснув, від чого на очі нахлинули сльози. Його сірі очі стали темними від гніву. Він навис наді мною і гаркнув:

— Ти божевільна! Неконтрольована особа! Як ти взагалі до такого додумалася?

Від страху я заплющила очі.

— Ти нестерпна!

— Ти також... нестерпний, — ледве промовила, але очі так і не розплющила.

— Дурне дівчисько! Ти могла постраждати!

Я розплющила очі й поглянула на Даніеля.

— Мирославо, краще розповідай все по-хорошому!

Я хотіла його спитати, що мені буде, якщо не захочу нічого розповідати, але вчасно прикусила губу.

— Ви затримали Джері? — спокійно запитала.

— Питання ставлю я, а не ти! — відрізав.

— Ти не у відділку, щоб так нахабніти!

Ох, даремно я це сказала. Думала, що після моїх слів він точно дасть мені лящів.

— Ти правда не розумієш, що своїми діями наражаєш себе на небезпеку?! І досить говорити з єхидством. 

— Іди до біса, Даніелю! — тепер почала кричати я. І, вдаривши його в груди, відступила. — А Джері сказав, що Вероніка була вагітною? Він сказав, чому змушений тікати? Він сказав, чому вбили Оллі?

Я не стрималася, і сльози потекли по щоках.

— Даніелю, моя сестра, твоя знайома дівчина була вагітною! Її викинули з вікна, тому що Джері втягнули в наркобізнес. — Я почала задихатися. — Вони вбили дитину, яка жила в ній!

Я не очікувала, що після всіх гнівних слів Даніель міцно обійме.

— Джері дав свідчення, — прошепотів. — Я хвилювався за тебе, нестерпне дівчисько.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍