Ірина Кузьменко - Один постріл , Ірина Кузьменко

Розділ 16

«Мирославо, мені потрібна твоя допомога».

Ці слова лунали в моїй голові ніби відлунням. Від шоку широко відкрила очі. Подих перехопило. Злобно поглянула на нього й стиснула руку в кулак. Ненавиджу його! Покидьок!

— Що тобі потрібно?

Джері скинув капюшон і підійшов ближче. Серце стукотіло так, що було відчуття, ніби вирветься з грудей. Огида накрила мене лише від одного його вигляду. Подертий та брудний одяг. Синці під очима та розбитий ніс. Вигляд мав дійсно жахливий.

— Я не відразу зрозумів, хто ти, — тихо промовив і зробив ще один крок.

— Не підходь! — фиркнула.

— Не бійся мене! Я не заподію тобі шкоди!

Я істерично засміялася.

— Мабуть, так само ти говорив моїй сестрі?

Почула, як на небі пролунав грім. Люди, які відпочивали, почали бігти під укриття. Через декілька хвилин линув дощ, а ми продовжували стояти одне навпроти одного. У душі вирував справжній ураган. Можливо, я і хотіла б все покінчити, повернутися додому, де мене чекає родина, але сам прихід цього Джері тепер не давав мені право вибору.

— Я кохав Вероніку! Вона була... вагітною!

Його слова вибили мене з рівноваги. Я похитнулася.

— Мерзенний покидьок, я тобі не вірю! — закричала.

— Якщо не віриш мені, тоді подивися відео. — Джері дістав із рюкзака мобільний телефон. — Якщо будеш готовою поговорити зі мною та про все дізнатися, чекаю дзвінка. Тільки не довго думай, мене шукають...

Чоловік пихнув телефон у руки й швидко зник. Коли дощ став сильнішим, я поспішила в хостел. Зайшла в кімнату, скинула одяг та перше, що зробила, — почала розкидати речі та бити посуд. Сльози стікали по щоках, шиї, а було відчуття, що їхня гіркота заполонила й душу.

Я впала на коліна посеред кімнати. Взяла мобільний телефон, розблокувала й відразу побачила відео, на якому була Вероніка та Джері. Вони виглядали такими щасливими. Чоловік обіймав сестру та говорив, як він її кохає та чекає народження дитини.

«Джері, ти обов’язково станеш гарним татом, — сміялась Вероніка на камеру.

— А ти — матусею! — відповів Джері та поцілував її в щоку.

— Я це відео знімаю для сестри. Так що, любий, передай їй вітання!»

Поглянула на дату створення. Дістала щоденник сестри й звірилася з тими датами. Саме відео датоване за два місяці до запису в щоденнику. Вероніка вже була вагітною, коли хотіла розійтися з Джері. Живіт не видно було, принаймні я чудово пам’ятаю, коли вона останній раз зв’язувалася зі мною. Зі злості кинула телефон об стіну. Витерла сльози й зателефонувала Авалін. Через пів години мокра й зла, як той пес, зустрілася з дівчиною в одному із шумних барів міста.

— Мирославо, що трапилось? — помітивши мій вигляд, із жахом запитала.

— Авалін, ти знаєш, де можна купити пістолет? Це терміново!

Дівчина ахнула.

— Авалін! — гаркнула. — Ну? Я чекаю відповідь!

— Мирославо, навіщо тобі? — злякано запитала.

Я розповіла їй про зустріч із Джері та новину про вагітність Вероніки. Авалін зблідла.

— Ти що, хочеш його вбити? — її голос тремтів.

— Це для самозахисту!

На дворі було вже далеко за північ. Авалін боялася. Я розуміла її почуття, адже сама злякалася до чортиків, але від того, які емоції вирували всередині. Дівчина повідомила, що зброю можна купити не лише на чорному ринку, і дала номер телефону якогось Луїса. Віддала останні гроші та свої заощадження, і вже через декілька годин пістолет FN Model 1903 був у мене в руках. Перевірила обойму. Прицілилася та зробила декілька пострілів.

— Чудово. Він мені підходить!

— У тебе не вистачає грошей за цього малюка, але... — чоловік посміхнувся, — я зроблю тобі знижку. Авалін сказала, що ти сестра Вероніки. Я знав її, вона була хорошою людиною.

Я підняла брови. Не думала, що в сестри були такі знайомі! Чоловік помітив моє здивування та засміявся.

— Не бійся, зброєю я торгую офіційно. Для тебе зробив виняток. Надіюсь, що більше ніхто не дізнається про нашу угоду.

— Я також не зацікавлена, щоб хтось дізнався!

— Ти керуєшся своїми емоціями та гнівом. Я знав таких людей, і хочу попередити, що всі вони погано закінчили. Не дай емоціям взяти вверх над розумом! Зробиш постріл, і назавжди станеш іншою.

Я вийшла з будівлі. Було досить сиро, і йшов мілкий дощ. Дістала мобільний телефон, той самий, який кинула в стіну, і зателефонувала Джері. Декілька гудків, і почула його голос.

— Дуже мило, що ти залишив єдине відео й свій номер телефону. Джері, надійся на те, що я тобі повірю. Говори адресу, я зараз приїду.

Даніель
 

Довго не міг заснути. Думками повертався до Мирослави та картав себе, що близько підпустив до себе. З такими дівчатами, як Патриція, простіше, вони відразу дають зрозуміти, що хочуть. Мирослава зовсім інша, і це мене найбільше турбувало. Я знав її ще до того, як вона спокійно жила на батьківщині. Вероніка настільки яскраво розповідала про сестру, що складалося враження, ніби я малу знаю давно. Я дійсно боявся, що вона утне якусь фігню, і не помилився.
Дзвінок від чергового змусив мене в прямому сенсі цього слова летіти у відділок.
По приїзду я зустрів подругу Мирослави в сльозах. Вона повідомила, що Міра збирається зустрітися з Джері...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍