Софія Брай - Один лише раз , Софія Брай

– Вистежила? — Меліса дивилася на Ніколаса широко розплющеними очима. — Та що ти таке уявив?

— Припини грати в ігри, Мелісо! — прогримів він. — Як ти знайшла мене?

— О, — на хвилину замислилася Меліса — мені завжди здавалося, що ти перебуваєш у списках параноїків. А зараз, схоже, навіть перейшов межу. Може, це за тобою треба надіслати чоловіків у білих халатах?

— Дуже дотепно. І дуже ухильно.

Дівчина мала здогадатися, що Ніколас помітить це. Слова були частиною його роботи, його силою та його талантом. Він легко вловлював нюанси будь-якого діалогу чи монологу. Він міг би єдиною фразою зв'язати її по руках та ногах, якби Меліса дозволила йому. Залишалося лише одне – чи робити заяви, які він не зможе ні підтвердити, ні спростувати, чи не казати нічого.

— Ти ж не збираєшся стверджувати, що з чистої випадковості опинилася біля мого дому? — запитав Ніколас крижаним тоном, вставши в позу своїх героїв: руки на поясі, ноги на ширині плечей. — Що відбувається, Мелісо?

Тремтіння скувало тіло дівчини. Ах, якби ти знав! Меліса глянула на нього і відчула знайомий сильний потяг, який колись не давав їй спати ночами. Їй досі не було ясно, що цей спокусливий, сексуальний чоловік знаходив у ній простий дівчині зі звичайною зовнішністю.

Меліса зібралася з силами, не дозволяючи собі поринути у сумні спогади. О ні, вона не збиралася потрапити в ту саму пастку двічі! Вона змінилася. Тепер вона не піддасться чарам цієї людини, забувши про все, включаючи свої цілі та потреби.

— Я у відпустці. Ось що. Останні два роки я так багато працювала, що мій бос не міг цього не помітити. Він нагадав мені про пункт контракту, в якому йдеться про те, що якщо я не візьму відпустку, то втрачу…

— Дрейк? — Перебив Ніколас, здивуючись, що його новозеландський видавець має до цього відношення. У його очах відбилася злість. — То це він послав тебе до мене?

— Ніхто мене не посилав. Дрейк гадки не має, де я, — чесно зізналася Меліса. — Я ж сказала, що у відпустці. Коли люди збираються відпочивати, вони зазвичай їдуть кудись до моря, подалі від міської суєти.

— Думаєш, я повірю, що з усіх будинків на всіх узбережжях усього світу, ти випадково обрала цей? — поцікавився Ніколас із сарказмом.

Він перефразував цитату з "Касабланки", що викликало несподіваний укол у серці Меліси. Її здатність розпізнавати цитати зі старих класичних чорно-білих фільмів та привернула увагу Ніколаса два роки тому, коли вони зустрілися на одній із вечірок Дрейка. Тоді вони не змогли розлучитися, і Мелісу шокувала присутніх та й саму себе тим, що залишила вечірку в компанії Ніколаса.

— Збіги трапляються, — зауважила, присівши на лавку і сьорбнувши чай.

— Якщо я використовую цю стару завчену фразу в якійсь своїй книзі, її ніхто не купить.

— Саме тому й кажуть, що правда іноді дивніша, ніж вигадка.

— Правда в тому, що менше ніж через місяць після того, як я залишив Окленд, ти "чисто випадково" обрала Ойстер-Біч, щоб провести відпустку. І «чисто випадково» винайняла будинок по сусідству з моїм.

— Ну, взагалі-то в мене немає звички перевіряти тих, хто житиме поряд зі мною, куди б я не поїхала. І тим більше я не збиралася втручатися в твоє дороге особисте життя, — відповіла Меліса з тим же сарказмом.

—Тоді чому ти вирішила, що я – власник дому?

— Це місце знаходиться далеко від великих міст. З огляду на твої звички, я сумніваюся, що ти почав би працювати не у власній оселі. І в Ойстер-Біч не так легко знайти будинок, який можна зняти на тривалий термін. Так сказав мені агент.

— Як же ти знайшла це бунгало? По інтернету? Чи за оголошенням у газеті?

Меліса мало не потрапила в уміло розставлену пастку. Адже оренда житла зазвичай негаразд широко висвітлюється у засобах масової інформації.

— Це що, перевірка? — Усміхнулася дівчина. — Я прочитала в журналі статтю про відпочинок в Ойстер-Біч, а потім попитала людей. Адже я дослідник, ти знаєш.

— І актриса певною мірою. Ти навіть не здивувалася, коли я відчинив тобі двері, наче й не очікувала побачити когось іншого. Однак ти вдала, що не впізнала мене.

—Я була шокована ... — Меліса знову відчула зрадницьку тремтіння в колінах. Це траплялося щоразу, коли Ніколас опинявся поруч. Така реакція вразила дівчину.

— Отже, тому ти поводилася так? Наче я тобі незнайомець, а не чоловік, з яким ти спала останні два роки.

— Ми ніколи не спали разом, — зашарілася Меліса. – А за цих жахливих обставин, гадаю, ти б вважав за краще, щоб я не втручала в розмову наші стосунки!

— Я що, справді схожий на негідника?

— Взагалі-то так. Ти з самого початку дав мені зрозуміти, що є теми та ситуації, яких краще не торкатися…

— Мені здавалося, ми все вирішували разом, — перебив Ніколас. — Ми дорослі незалежні люди. І, наскільки я пам'ятаю, тобі було некомфортно спати зі мною в одному ліжку. Ти ніколи не залишалась у мене і жодного разу не запросила до себе.

Меліса вчепилася в край табуретки, щоб угамувати біль, що виник у грудях. Невже Ніколас вважає, що вона не помічала його натяків у перші тижні, коли їхній роман тільки починався? Їх звела пристрасть, що спалахнула несподівано. Той самий вихор почуттів штовхнув їх у обійми одне одного. У той час Ніколас тільки-но зійшов на п'єдестал, і Мелісі здавалося, що коли він стане мегапопулярним, його інтерес до неї пропаде. Але дівчина не розповідала йому про ці свої страхи. Перебуваючи поруч із ним, вона помічала, що він цурається жінок певного типу і що, незважаючи на величезну кількість шанувальників та знайомих, у нього мало справжніх друзів. Ніколас легко захоплювався, але важко розкривався перед людьми. Вона знала і це, намагаючись не переходити межі, які він визначив своєю поведінкою. Дівчина ніколи не вимагала від нього більше, ніж він був готовий їй дати. В нагороду за таку поведінку його захоплення Меліси не згасло через кілька місяців, як завжди відбувалося з іншими жінками. Їхній роман тривав два роки, за які дівчина засвоїла парадокс: ціна кохання Ніколаса – нелюбов до нього.