Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

про Росію, яку він спочатку безперечно планував, як апологію тиранії, але яка стала влучним ляпасом по тиранії, що влучає й досі невмирущих поклонників кнута. Про це проречисто свідчить настирливе виття пасмистих гієн московської еміграційної преси, для якої де Кюстін є ворогом ч. І.

Подорож Кюстіна в обидва кінці тривала несповна три місяці. На самім початку липня 1839 року він дістався морем до Петербургу. По трьох тижнях, під час яких йому дуже багато уваги присвячував володар країни, прізвище якого ніхто не може встановити (Ангальт не Ангальт, Ґотторп не Ґотторп), але якому Лев Толстой все ж таки нарешті здолав наліпити цілком придатне: Ніколай Палкін, — маркіз рушає на Москву, Ярославль, Кострому, Нижній Новгород, Владімір і знову до Москви, поворот до Пітера, подорож суходолом на поштових до Тільжі, де 26 вересня були залишені ним кордони «палкінської» імперії. Швейцарський дослідник московсько-європейських взаємовідносин XIX ст., Олександер фон Шелтінґ, справедливо зазначає: «Як на таку короткотривалу подорож, повнота інформація у книжці Кюстіна — вражаюча».

Побут маркіза в столиці імперії, властиво кажучи, не дав йому можливосте щось справді побачити чи почути, крім парадів, балів, після яких Толстовський хрещеник вперто намагався вплинути на маркіза, щоб той конче написав книгу в бажаному для урядової Росії тоні. Але настирливість не конче мусить доводити до бажаних наслідків, часто вона доводить до цілком протилежних. Так сталося і з намаганням царя. Коли довгоочікувана книга маркіза нарешті вийшла — то саме через свої заведені надії шеф петербурзької імперії мав усі підстави до скаженого шалу, хоч це мало пасувало цій особі розміреного німецько-бюрократичного стилю.

Дещо більше пощастило маркізові в Москві, де він ніби вже був поза засягом дворецько-урядових примусів та обмежень і мав більше свободи рухів.

Особливе значення для майбутньої книги Кюстіна мали його зустрічі та розмови з московським філософом Чаадаєвим, які властиво визначили напрям та зміст твору назверх ніби то маркіза, а в дійсності — значно більше Чаадаева, хоч про це мало хто знає, а ще менше говорить.

Перший, хто цілком виразно зауважив співавторство чи вплив Чаадаева на книгу маркіза, був Кене, французький дослідник «філософічних листів», який видав у Парижі 1937 року велику критичну працю про ці листи (Quenet: «Lettres Philosophiques de Tchaadaieff», Paris, 1931). Кене докладно доказав, що в дійсності книга Кюстіна повторює та продовжує думки, які поширював Чаадаев у своїх відомих «філософічних листах», в яких з такою винятковою силою аналізу розкрив історичні недуги московської держави та церкви.

За кілька років перед приїздом Кюстіна, московський журнал «Телескоп» Надєждіна надрукував ці листи Чаадаева в перекладі Кетчера з французької на московську мову. Перед тим, протягом довшого часу, ці листи у французькім оригіналі кружляли в невеликій кількості рукописних копій серед невеликих гуртків осіб, зацікавлених історіософічними питаннями. Тоді на ці листи не звертали особливої уваги.

Але, коли ці листи нарешті в 1836 році дісталися до друку, то негайно розпочався, як слушно зауважив свого часу Герцен, — всеросійський скандал. Листи ці викликали велике обурення серед тодішніх московських націоналістів, що самі себе називали «слов’янофілами». Але не лише серед них. В урядових колах більше дивувалися том), що цензура допустила до друку. Сам Палкін мав великі підстави до обурення; в його «ідеальній», мовчазній, самодержавній монархії, раптом такий відважний виступ, що знищує всі основи історичного існування московської держави! Чаадаев був урядово проголошений божевільним та відданий під лікарську опіку, цензор позбавлений посади, «Телескоп» — припинений, а Надєждін — висланий з Москви... Проте Чаадаев не піддався, бо досить швидко написав «Апологію божевільного» — дуже гостре продовження своїх «філософічних листів». Приїзд до Москви де Кюстіна дав нагоду Чаадаеву перетворити всеросійський скандал з «Телескопом» у всеєвропейський скандал з книгою де Кюстіна, який кількакратно бачився та розмовляв з Чаадаевим під час щоденних обідів в англійськім клубі.

Недавно видана в Парижі «Історія русской філософии» В. В. Зеньковського, так окреслює за Герценом настрої довкола листа Чаадаева:

«Лист зробив враження вибуху бомби — суворі, нещадні осуди Чаадаева про Росію, чорний песимізм в оцінці її історичної долі вразили всіх. Це, здавалося, наче «вистріл, що пролунав за темної ночі» (Герцен).

«Суспільність була, можна сказати, захоплена сміливістю оскаржень Чаадаева, була схвильована силою оскарження та величною грозою, але урядова маса московської суспільносте сприйняла листа по-іншому. Навіть ліберальні кола були ні в тих, ні в цих, в консервативних колах панувало обурення» (Зеньковський: «Ист. русской философии», т. І., ст. 159).

Кюстін приїхав до Москви тоді, коли там починала зростати націоналістична опозиція проти Чаадаева та йшли гарячі суперечки з приводу кинутих ним думок.

Один з найновіших дослідників ідейних прямувань на Московщині, швейцарець Шелтінґ, у своїй великій праці так висвітлює обстановку під час появи Кюстіна в Москві:

«Коли ми досліджуємо окремі фази розходження (між «западниками» і слов’янофілами, чи між Чаадаевим — з одного боку та урядом і суспільством — з другого боку), то ми переконаємося, що одразу спочатку цієї боротьби до неї вмішався чужинець і то вельми своєрідним і діючим способом. Бо маркіз Астольф де Кюстін зі своєю ославленою книгою «Росія в 1839 р.» мав значно ширші наміри аніж лише подати цікаве повідомлення про малознану в Західній Європі велетенську державу, викликати цим сенсацію та здобути письменницький і видавничий успіх».

Поруч із вдалим описом країни, людей та відносин у щоденнім житті, ця талановито й дотепно написана книга змальовує й осуджує пануючу в Росії владу, деспотичну сваволю, поневолювання народу та пониження уярмленої церкви.

Автор, здається, вражений співіснуванням крайностей варварства та крайностей цивілізації, яку уряд запровадив у цій країні. Він поїхав до Росії, як сам каже, для того, щоб знайти там аргументи проти йому первісно нелюбої парламентарної системи у Франції, але покинув Росію, як остаточно навернений ненависник «самодержавія». Таким чином де Кюстін став Колумбом та прокурором-оскаржувачем політичного, суспільного та морального зла в Росії.

Він пішов ще далі: він подає історично-філософічне вияснення розвитку Росії та намагався визначити її майбутні можливості.

Але його висновки щодо цього, як і решта його книги, просякнені також впливом його власних спостережень та розмов з освіченими тубільцями, між ними й слов’янофілами, проте вони представляють в істоті ніщо інше, як... філософію історії Чаадаева в її частині, що торкається Росії та її ставлення до Європи. Так втретє ця філософія історії була піднесена читаючому суспільству.

Як прийшов Кюстін до думки Чаадаева? По всій правдоподібності він читав його твори «Перший філософічний лист», якого копії кружляли в Росії по скандалі з «Телескопом» в ще