Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

З одного листа Чаадаева до своєї кузинки, княгині Щербатової нам відомо, що Чаадаев цікавився приїздом де Кюстіна до Росії та що він доручив Щербатовій — розповісти де Кюстінові все, «що він хотів би знати». Чи не було після цього завданням Щербатової передати Кюстінові відпис ославленого «листа» Чаадаева, або зробити це саме через когось іншого?

Де Кюстін з свого боку говорить у своїй книжці про «філософ рюс», з яким він щодня розмовляв в англійському клубі, де Чаадаев рівнож був щоденним гостем. Де Кюстін передає зміст цих розмов (теми наскрізь ті самі, які цікавили Чаадаева) та розповідає не лише про ідеї, але й про особисте нещастя цього філософа — все це таким способом, що ледве чи може бути сумнів, що цей «філософ рюс» хтось інший, як не сам Чаадаев.

Всі ті історіософічні висловлювання де Кюстіна є найсправжнішими думками Чаадаева: убожество російського минулого, безісторичність Росії, її цілковита незначність для поступу людського духу, її виключно з чужини довезене культурне майне), неозначеність та хаотичність російського життєвого стилю, безкорінність існування, конечність довгого підготовчого до справжньої цивілізації освітнього та виховного періоду.

Також у виясненні оригінальної постави Росії існує вражаюча узгідненість поміж Кюстіном і Чаадаєвим: Росія є суміш з Європи, Азії та Візантії; московське християнство є меншевартісною формою релігії. Росія не перебула тих плодовитих епох, того «молодечого віку» західних народів, як середньовіччя, лицарство, хрестоносні походи.

Так Кюстін не лише виніс на форум Європи «випадок з Чаадаєвим», як приклад пануючої в Росії неволі сумління та думок, але й представив широкому європейському суспільству історіософічні та релігійно-філософічні ідеї Чаадаева про духово-культурну істотну відмінність Росії від Західної Європи й поставив ці ідеї в Європі на обговорення. Цим він виконав саме те, чого завжди бажав собі Чаадаев», (Alexander von Schelting: «Russland und Europa im Russischen Geschichtsdenken», A. Francke Verlag, Bern, 1948).

Таким чином де Кюстіна можна вважати спільником, учнем чи послідовником Чаадаева, про якого забувають усі теперішні шалені вороги «бідолашного» маркіза.

Через чотири роки після подорожі по Росії, в 1843, у видавництві Аміо в Парижі вийшла в чотирьох томах книга де Кюстіна. Слід зазначити, що перед тим де Кюстін був знаний, як автор кількох романів, описів подорожніх вражень з Швеції, Англії, Шотландії та Іспанії, драми «Беатріче Ченчі» та ін.

Один із романів де Кюстіна навіть дуже сподобався Бальзакові, який дав на нього надзвичайно захоплену рецензію. Бальзак рівнож присвятив Кюстінові свій власний твір п. з. «Червона коршма». Також визначний тогочасний критик Сент-Бев був поклонником таланту Кюстіна ще задовго перед мандрівкою маркіза до Росії.

Перше видання нового твору де Кюстіна «Росія в 1839 році» розійшлося протягом кількох місяців і того самого року вийшло ще друге видання. В 1846 р. появилося третє видання, а під час Кримської війни 1855 р. — четверте й на разі ніби останнє повне видання. Крім цього в Брюсселі в 1843-44 рр. вийшло аж п’ять неавторизованих видань.

Крім цих видань, були тоді видані німецький та англійський переклади цього твору де Кюстіна, натхненого думками Чаадаева. Сам де Кюстін кількакратно згадує у своїй книзі про зустрічі з Чаадаєвим, хоч, очевидно, з певних зрозумілих причин ніде не називає його по імені. Так у т. III, ст. 439, він пише, що філософ, з яким він розмовляв у Москві, по довгих роках перебування в європейських країнах повернувся до Росії, як ліберал, а навіть дуже послідовний ліберал.

Нарешті, зазначає Щелтінґ, і цілий свій твір Кюстін закінчує описом особи Чаадаева та оповіданням про цензурний скандал з «Телескопом», що пропав через надрукування «філософічного листа».

По виході цієї книги найвизначніший тодішній французький критик Сент-Бев писав:

«Де Кюстін проникливо й глибоко розкриває близни та прокази цієї російської суспільносте, він висловлює жахливу правду про монарха, про вельмож, про всіх».

Московський професор-історик М. Н. Погодін занотував у своїм «Щоденнику»: «Прочитав цілу книгу Кюстіна. В ній багато жахливої правди про Росію. За змалювання дій деспотизму, для нас непомітних, я готовий до землі вклонитися перед автором».

Герцен сприйняв цю книгу рівнож позитивно: «без сумніву — це найцікавіша і найрозумніша книга, написана чужинцем про Росію. Він судить занадто гостро, але здебільшого справедливо... Я не дивлюсь на її помилки; основа погляду правильна і це страшне суспільство і ця країна — Росія. Його око ображаюче багато бачить».

II

РІЗНІ ФОРМИ — ОДНА СУТЬ:

ДЕСПОТІЯ

ПО РЕВОЛЮЦІЇ У 1905 РОЦІ В РОСІЇ ЗНОВУ ЗБУДИЛОСЯ ЗАЦІКАВЛЕННЯ ДО КНИГИ ДЕ КЮСТІНА, ДО ТОГО ЧАСУ, ЗВИЧАЙНО, ЗАБОРОНЕНОЇ.

Були зроблені лише спроби переповісти короткий зміст подорожі маркіза і цей блідий зміст вийшов окремою книжкою. В журналах частіше містилися компілятивні статті про цей твір.

Тоді саме Гершензон видав ряд праць про Чаадаева, перевидав його твори і листування, що дозволило дальшим дослідникам, як згадані нами француз Кене та швейцарець Шелтінґ, звернути увагу й розкрити своєрідну та діючу участь Чаадаева у творі де Кюстіна.

Ще пізніше, року 1930, більшовики видали, певно значно скорочений, текст книги Кюстіна в московськім перекладі Людвіґа Домгерра з відповідною передмовою С. Гессена про те, як воно колись було зле, з чого совєтський читач мусив робити висновок, як то воно тепер у порівнянні з попереднім добре. Але вийшло не так, як гадалося. Книгу розкупили й захоплено читали, пізнаючи в старій книзі ніби нову совєтську, але в дійсності вічнонезмінну московську дійсність. Коли більшовики дізналися, що читачам дуже сподобалася книжка так дотепно «написана про них», вони сконфіскували решту невипроданих примірників і стягли книгу з читалень.

Нарешті 1946 р., коли охололи чи почали охолоджуватись франко-російські союзні відносини, вийшло в Парижі, скорочене до двох томів, видання цього твору з передмовою Франсуа Моріяка. Це неначе послужило сигналом до відновлення популярності цієї призабутої книги. Американський амбасадор — генерал Бедел Сміс, віднайшов цю книгу в Москві, а в своїх спогадах розкриває, як багато допомогла вона йому зрозуміти Росію. Інколи признається цей генерал, що він замість того, щоб самому вигадувати власні повідомлення до державного департаменту у Вашінґтоні, переписував цілі сторінки твору де Кюстіна і відсилав до свого уряду, як власне повідомлення.

По повороті до Америки генералові пощастило знайти видавництво, яке видало дещо скорочено книгу де Кюстіна з передмовою самого Бедел Сміса. Треба дивуватися, що пануюче в Америці москвофільство, особливо вкорінене у видавничому світі, не стало на перешкоді до появи цього перекладу на книжкових полицях. Хіба