Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

система за доби Кюстїна панують в Росії такі самі як за Івана Грозного, як за Сталіна чи Хрущова. Провідна верства рекрутувалася за Грозного не на підставі вищих якостей коленої належної до неї одиниці, а на зовсім іншім доборі: не заслуги, не гідність були титулом до приняття до вищої верстви, а одчайдушність, розгульність, готовість щохвилини до розбою і насильства — як писав цитований Кюстіном історик російський Карамзин. Опричник царя Івана, так само як партієць Сталіна, — мусив бути скінчений хам і бандит в душі, готовий до послуг білого чи червоного царя, без жодних моральних правил. Мусив виректися всіх природних, органічних зв’язків — родини, Бога, нації. Кремль — для Кюстіна — це «сатанинська будівля», в якій місце лише «постатям з Апокаліпси».

І ще щось констатує Кюстін, — річ надзвичайно важливу для всіх, хто цікавиться російською політикою. Він стверджує, що весь той страшний режим, який панує в царській Росії того часу, і який панував і раніше, а як ми знаємо — і в наші дні, — що це єдиний режим, який може тримати ту імперію вкупі. Іншими словами — що при всякім іншім, — імперія розлізеться, розпадеться на свої складові частини, що ми і бачили, коли охляла провідна верства дворянства Олександра ІІ-го і Миколи ІІ-го почала бавитися в лібералізм і в конституційну монархію. Це ствердження француза важливе особливо для тих наївних чужинців і рідних земляків, які вірять в «еволюцію» імперського режиму і в можливість якогось компромісу з ним. Кюстінові належать слова, що, коли імперія московська в майбутньому зазнає великої кризи, що загрожуватиме її існуванню, то москалі волітимуть знову мати на троні такого тигра як Іван IV, аніж бачити розпад своєї орди. Ось де — в цій вдачі москаля — джерело повстання Сталіних і Хрущових. На жаль цього не здібні збагнути наївні чужинці й українці, які мають вуха і не чують, мають очі і не бачать.

Як той режим випливає з вдачі москаля, так з неї випливає і його завойовницька політика. На Заході думають, що основою російської заграничної політики є або забезпечення границь, чи огляди економічної політики. Все це нісенітниця! Її зовнішньою політикою керують «імпондерабілі», внутрішній потяг орди завойовувати, підбивати інші народи, красти, мордувати, грабувати і панувати. Москалі називають це своєю «месіанською ідеєю». Це ті самі внутрішні імпульси, які гнали колись на Європу монгольські орди. Правильно казав ще Наполеон: «подряпайте москаля, і ви знайдете татарина». Кюстін багато місця присвячує московським «ямщикам», московській біснуватій їзді, московській «тройці». Такий ямщик летить не зважаючи на те, чи роздушить кого по дорозі, чи зломлять коні ноги, чи витрусить у чвалі половин) пасажирів. Все це для нього річ другорядна, основна — досягти якнайскоріпе цілі їзди. Це є той чортівський московський «ерзац» почуття, яке ставить вище над людину свою мету. І не дасть з тою бісівською силою собі ради Захід, ні Україна, коли тій темній силі не протиставить ще могутнішу, ще страшнішу силу ідеалізму, гарячої віри в свою Правду, поставлену над все земське і дочасне, силу мілітантного духа.

Такі думки викликає епохальна книга маркіза де Кюстіна. Написана відважним, блискучим стилем, повна глибоких думок, елеґанції вислову, і невгнутої віри в свої слова, — ця книжка вимагає не тільки, щоб її читали люди, які боліють за долю своєї нації і нашої християнської цивілізації, але й щоб над нею медитували. Для людей, для яких шляхетність, мудрість і відвага не є порожніми словами, — є книга Кюстіна дороговказом в нашу темну добу, на яку впала тінь московського диявола.

Дмитро Донцов

Квітень 1958

I

НЕВМИРУЩА КНИГА

МИНУЛО ВЖЕ 115 РОКІВ З ЧАСУ ПОЯВИ ТВОРУ МАРКІЗА ДЕ КЮСТІНА ПРО РОСІЮ.

Не зважаючи на свій уже досить поважний вік, ця, протягом довгого часу ніби вже призабута книга, зовсім недавно на очах усіх нас раптом воскресла та викликає так само, як і колись, шалену злість і озлоблені лайки серед москалів, а одночасно зацікавлення й подив серед решти населення нашої планети.

Французький рояліст, прихильник традиційної французької монархії Бурбонів, маркіз Астольф де Кюстін, був дуже незадоволений парламентарною монархією Людовика Філіппа Орлеанського, що в липні 1830 року несподівано опинився на троні, коли його кузин Карло X внаслідок революційних заворушень зрікся корони й залишив невдячну Францію, щоб доживати віку в Чехії.

Маркізові не імпонував новий король Луї Філіпп. Король, що пішки походжав по бульварах Парижу з парасолькою під боком — це ж так не романтично! Маркіз романтично (доба була тоді така) тужив за кращим державницьким устроєм. Бачив його чомусь конче в абсолютизмі, а тому, що в тодішній Європі найтиповішим того роду монархом був, поруч турецького султана, російський цар, то замріяному у привиди минулого маркізові не лишалося нічого, крім подорожі до самодержавної Мекки та Медини — Москви й Петербургу.

В Любеку, звідки маркіз мав рушити морем на Петербург, господар Готелю умовляв де Кюстіна відмовитись від подорожі до Росії.

— Чи ви знаєте Росію? — спитав маркіз.

— Ні, пане, але я знаю росіян: багато їх переїжджає через Любек, а я суджу про Росію на підставі облич її мешканців, — відповів властитель готелю.

— Що ж ви знаходите у виразі їхніх облич, що мало б перешкодити мені їхати, щоб їх побачити вдома?

— Пане, вони мають два обличчя. Я не кажу про слуг — ті не мають жодного, я кажу про панів: коли вони рушають до Європи, то мають вигляд веселий, вільний і задоволений; це коні на волі, це птахи — випущені з клітки. Чоловіки, жінки, молоді, старі — всі щасливі, наче школярі на вакаціях. А ті самі особи, вертаючись додому, мають витягнені обличчя, похмурі, заклопотані; їхня мова уривчаста, чола в них нахмурені. З цієї різниці я зробив висновок, що країна, яку з такою радістю покидають й до якої з таким жалем вертаються — це погана країна.

— Може це й так, — відповів маркіз, — але ваші зауваження є для мене доказом, що росіяни не такі облудні, як їх нам малюють, я гадав, що вони більш незбагненні.

Ця, ніби незначна розмова, для вдумливого маркіза напевно означала дуже багато, одразу одкривши його дотепер замріяні очі на справжню шайтанську істоту «санкт-пітербургської», давніше московської, імперії. Більше того, слід гадати, що маркіз, одержавши таке попередження, міг змінити не план подорожі, але загальний тон своєї майбутньої книги