Марія Власова - Монстр серед монстрів, Марія Власова

- Певною мірою - так, - Ферер підступно посміхнувся.

Генерали заскрипіли зубами від театральної поведінки чоловіка, і після довгої паузи він усе-таки почав їх розповідати про свої плани:

- Ми відправимо не просто шпигуна, - театральна пауза, - ми відправимо шпигунку.

Настала тиша, під час якої я розгублено кліпала очима, немов корова на пасовищі. Усі ж знають, що з жіночою статтю вороги обходяться найсуворіше - віддають у жертву своєму якомусь богу. Послати дівчину на вірну смерть? Він що захворів на щось? Чи ранішня вівсянка, що я йому ранком відносила, була грибочками приправлена?

- Ви марите? - поблажливо посміхнувся один із дідів, і я вперше була на його боці.

- Попри чутки, які ходять по провінції, не всіх жінок вони віддають у жертву своєму дурному божеству, - загадково посміхаючись, промовив у відповідь Ферер таким тоном, наче жінки ні на що інше й не придатні. - При головнокомандувачі завжди тримають жінок для прибирання і готування.

- Ну, припустімо, в цьому плані є сенс, але скажіть мені: яка жінка погодиться прислужувати ворогові? - Коморський трохи недбало посміхнувся і махнув мені рукою, щоб підійшла.

Схаменувшись, обережно пройшла до столу з тацею. На Ферера не дивилася, хоча відчула, що в моїх очах він упав, як людина. Не варто чоловіку посилати жінку на смерть, жінки мають народжувати дітей, а не воювати, так навіть сам Спаситель говорив. Від батька на проповіді я і не такого наслухалась, але зараз мені здається надто жорстоким те, що вони хочуть послати жінку, коли її запросто можуть віддати в жертву їх божеству. Ні, звичайно є ті, хто зовсім не уступає у відвазі чоловікам, ті ж чаклунки, але йти на вірну смерть, в надії на що?

- У мене є невеличка ідея, я вже розпорядився з цього приводу, - лукаво посміхаючись, чомусь дивлячись на те, як я нагнулася, розставляючи посуд перед генералами, самовдоволено відповів Ферер.

Тієї ж секунди почувся шум і, збивши з ніг охоронця якимось закляттям, у наметі з'явилася чаклунка. Жінка в яскравому малиновому балахоні швидко обійшла стражника, що розпластався на підлозі, і, підійшовши до столу, з усієї сили вдарила по ньому кулаками. Мені дивом вдалося схопити тарілку головнокомандувача, щоб вона не звалилася на підлогу.

- Ви що зовсім у своєму штабі вижили з розуму?! - заволала гостя, а я мимоволі впала в ступор.

- Пані чаклунка, ми не... - почав було бурмотіти другий старий генерал, який до цього мовчав, але та припинила його одним поглядом.

Цю жінку я раніше не бачила, судячи з того, що її ніхто не затикає, вона - головна у чаклунів. Їх у штабі взагалі не видно, всі сили людей, які володіють магією, йдуть на стримування породжень темряви захисними бар'єрами. Ось вони реально працюють, не те що ці бюрократи.

- Якщо ви думаєте, що я погоджуся відправити одну зі своїх дівчат жертовною вівцею на заклання для цієї безглуздої ідеї, то ви - зовсім дурні! - закричала вона і, гордо випроставшись, продовжила. - Ми, чаклуни - остання сила, здатна стримати напад. В армії кожен чаклун на особливому рахунку, і вам не варто цього забувати! Я не дозволю витрачати життя свого підопічного на цю вашу нічим не виправдану дурість!

Овальне обличчя, коротко стрижене, як у чоловіка, волосся, але риси обличчя чуттєві й витончені. Погляд різкий і вольовий, він-то і здався мені дуже знайомим.

- Чаклунка, я думаю, ви не маєте права... - почав було Ферер говорити, але його раптово перебило моє гучне і здивоване «Настасія».