Світлана Литвиненко - Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко

Розділ 2

  Діана прокинулася у ранці. Подивилася на годинника, десята. А вона-то, планувала о восьмій вже бути біля замку. Швидко привела себе у порядок, поснідала та подякувала Любов Семенівні.

-Коли тебе очікувати?- запитала жінка у Діани.

-До вечора точно повернуся, а завтра з ранку поїду до Києва. Хочу сьогодні ще зробити знімки водоспаду, того що неподалік від замку,- поділилася своїми планами.

-Цей водоспад є перлиною наших країв,- з гордістю сказала Любов Семенівна,- до нього то туристів багато їздить, але не через наше селище. Туди інша дорога з міста веде. Від замку до водоспаду теж доріжка є, там помітити можна.

-Дякую вам Любов Семенівно,- Діана обійняла жінку,- можна я вас сфотографую?

-Хай завтра з ранку, коли я себе трохи в порядок приведу. А ти дивись там обережно. Хто знає, можливо і сьогодні той красень на вежі витанцьовує.

-Тренується,- поправила Діана Любов Семенівну.

-Головне, не потрапляй під його чари, хоча ти вже і так потрапила,- засміялася жінка.

-Мене цікавить тільки замок і природа, що навкруги,- Діана постаралася сказати це якомога твердіше.

  Та все ж Діана сподівалася знову зустріти незнайомця про якого мріяла пів ночі. Чомусь була переконана, що так і буде. Але замок виявився пустим. Дівчина двічі його обійшла і нікого. А може так воно і на краще. А то, щоб вона робила, аби і справді він би тут був? Якось раніш про це не замислювалася. Невже хотіла б з ним познайомитися та зблизитися?

-Яка я дурепа,- сама до себе пошепки сказала Діана, коли вже йшла стежкою до водоспаду,- не встигла побачити симпатичного чоловіка, як відразу розкисла. Я ж ще не так давно вирішила на чоловіків зовсім ніякої уваги не звертати. А тут... Я повинна взяти себе в руки і зосередитися на роботі.  

 Стояла сонячна погода. Початок осені на диво виявився теплим. Стежка до водоспаду вела лісом в якому відчувався запах сосни і було чути спів пташок. Діана не відчувала страху через те, що навкруги не було ні душі. Знала, що через пару хвилин опиниться біля водоспаду, біля якого без сумніву будуть туристи. Вона вже зробила достатньо знімків, та її увагу привернула білочка, яка побігла у глибину лісу. А потім зупинилася, обернулася нібито поманивши Діану за собою. І вона не вагаючись пішла, намагаючись зробити вдалий знімок білочки.

  Раптом Діана почула чоловічий голос неподалік за пагорбом:

-Це твоє останнє слово? Мовчиш? Ну що ж ти сам обираєш смерть…

  Діана наважилася підійти ближче тримаючи на по готові фотоапарат. Подумала, що можливо їй вдасться здобути якийсь сенсаційний матеріал для журналу. Тихо вибралася на пагорб, притаїлася та лягла на землю наводячи об’єктив на людей, які виясняли стосунки в низу не помічаючи, що за ними спостерігають. Один з чоловіків стояв на колінах з розбитим носом, а інший той що був у чорній бейсболці направив на нього пістолета з глушником. Ще один стояв поруч.

-Будь ласка не вбивайте мене. Звісно, що я винен і готовий понести будь яке покарання, але тільки не вбивайте. Я буду робити все, що ви на кажете,- благав той.

-Ти…

  Та на ногу Діани заліз чорний павук і вона струхнула його трохи не скрикнувши. Цим самим видала себе. Чоловіки почули шорок і обернулися і Діана впізнала чоловіка у чорній бейсболці. Це був той самий незнайомець, який вчора тренувався на вежі. Діана зробила кадр і швидко піднялася, щоб тікати. Щосили хотіла бігти до водоспаду, бо там люди і це мало її врятувати. Та її дорогу перегородив той самий незнайомець.

-Ти хто така? Чому за мною слідкуєш?- голос чоловіка звучав озлоблено.

-Я… я…я,- Діана завмерла на місці перелякано дивлячись на нього, а потім хотіла знову тікати.

-Дарма, не втечеш,- незнайомець схватив її за лікоть,- ще раз запитую, ти хто така?

-Допо…,- почало було кричати Діана, гукаючи на допомогу.

  Та їй не вдалося, бо інший підійшов з ззаду і притулив до її рота ганчірку змоченою якоюсь рідиною. Перед очима у неї все поплило і єдине, що їй вдалося запам’ятати так це холодний погляд незнайомця сповнений злістю. Опритомнівши Діана виявила, що вона лежить на нарах у якійсь кам’яній кімнаті. Ця кімната була повністю пустою, тільки високо вгорі через мізерне віконце пробивалося сонячне світло. Відразу здогадалася, що такі кімнати могли тільки знаходитися у підземеллях замку. Тож без сумніву, саме тут вона і була. У тому загадковому замку, який її так сильно зацікавив і заради якого приїхала на інший кінець країни.

  Діана хотіла підвестися, стати на ноги та  у голові запаморочилося і вона знову сіла на нари. У роті пересохло, хотілося пити. Напружила пам'ять згадуючи, що з нею трапилося. Як могла потрапити у таку халепу? Як? Навіщо по лізла у чужі розбірки? Пішла б собі спокійно до водоспаду і нічого б цього не трапилося. Зараз фотографувала би красу водоспаду, а може вже і повернулася до селища. Її без сумніву будуть шукати, цим Діана намагалася себе заспокоїти. Піднімуть тривогу, зателефонують до поліції. А чи зможуть знайти її у холодному підземеллі замку?

  Двері з рипом відчинилися і до камери, бо по іншому цю кімнату не назвеш зайшов той самий незнайомець і Діана зустрілася з ним поглядом. Вона і на мить не могла подумати, що цей красень, який її заворожив, яким захопилася виявиться бандитом, вбивцею. Діана не сумнівалася, що того бідолаху застрелили і що це зробив цей самий чоловік, який зараз стояв перед нею.

-Я тобі тут приніс воду та булочку. А ще ось цю ковдру, яку можеш накинути на плечі,- незнайомець все це положив на нари на яких сиділа Діана, у руках залишив тільки тримати її фотоапарат та журналістське посвідчення, яке лежало у сумочці,- так значить ти журналіст і звуть тебе Діана. Навіщо слідкуєш за мною? Хто тебе прислав?

-Мене ніхто не присилав,- Діана проявила сміливість опанувавши свій страх і тривогу,- і за тобою я не слідкую. Я приїхала сюди, щоб зробити фоторепортаж замку. А тепер стала в’язнем цього самого замку. Не думай, що все так просто. Мене будуть шукати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍