Тетяна Барматті - Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті

– Що зі мною буде? – Зітхнула я, подивившись на чоловіка, який уважно стежив за мною.

– Нічого, – спокійно відповів він, а потім зашурхотів по кімнаті своїм хвостом, підповзаючи до стільця і сідаючи на нього. Досить цікаве видовище, але зараз здатність чоловіка стійко сидіти хвилювала мене найменше.

– І все ж, я хотіла б знати хоч мінімальний обсяг інформації, – підібгала я губи, невідомість нервувала і лякала.

– Добре, – кивнув Сан за кілька секунд. – Ви на землі нагшасів. Запитувати, як ви потрапили на закриту територію, не буду, бо потрапити у священне місце звичайній істоті не під силу.

– Священне місце? – Підняла я одну брову, згадуючи печеру з чудовиськом.

– Так, все правда, – не вдаючись у подробиці, кивнув чоловік, а я ледве не скривилася, яка може бути загроза з їхньою чудовиськом. – І наскільки я зміг зрозуміти, ви не з нашого світу, – ствердно видихнув Сан, але я все ж таки кивнула для точності. Вбивати, здається, мене ніхто не збирається, отже, це не особливо важлива інформація. – Переходячи до вашого питання про те, що з вами буде, ще раз скажу – нічого. Ви житимете разом з нашими жінками, займатиметеся тим, чим вам цікаво, не завдаючи шкоди нікому і нічому, – знизав він плечима, а я ще більше насторожилася.

– Чи можна поставити одне питання? – Мило посміхнувшись, мало не промуркотіла я.

– Задавайте.

– Чи правильно я зрозуміла, зараз я перебуваю на землі нагшасів, але є й інші, правильно?

– Правильно.

– Тобто є й інші раси, не лише наги?

– Наги? – спохмурнів Сан, а мені захотілося в нього чимось запустити, ледве вийшло руки в замок зчепити і не наробити дурниць.

– Не тільки змії, – швидко випалила я і застигла в очікуванні відповіді, ледве в силах всидіти на місці від бажання скоріше дізнатися правду.  

_

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно