Ханна Еванс - Ти не мій брат, Ханна Еванс

Глава 2

Настя

 - Ауч.

Аж дихання зупинилося. Від болю дерев'янію і відчуваю приємний запах парфумів, з деревними і пряними нотками. Але тут повертається винуватець мого шокового стану. Бачу ці темно - карі очі з блиском.

І знову падаю у якийсь ступор, як тоді в аудиторії.

" Та що ж це таке? "

Злюсь сама на себе. Але зрушити з місця не можу, а дивлюся йому прямо у очі.

 - Ей, красуне! Я розумію звісно, що ти рада бачити свого нового одногрупника!

Потім нахиляється нижче, щоб почула лише я і шепоче.

 - Я ще тоді помітив...

Замовкає, а потім у голос додає.

 - Але кидатися в обійми, не обов'язково!

Наче риба хапаю повітря губами, не в змозі вимовити жодного слова. Бачу як Лінка, хоче щось сказати у мій захист. Але я її зупиняю і нарешті вимовляю.

 - Бачу наглість і самолюбство невиліковні. Якщо навіть твій батько, кардіолог, не може вилікувати їх у тобі!

Появляється шок на обличчі Артура. Він хоче щось сказати, але його вже ніхто не слухає. Хапаю подругу за руку і ми прямуємо далі. Сміємося над тим, як я поставила на місце, цього наглого індика. Але раптом, чую у спину.

 - Це ти мене, ще у гніві не бачила! Дивись, будь обережною, а то син кардіолога, ще не такі невиліковні болячки може мати!

Я хочу йому ще дещо сказати, але Лінка мене зупиняє. На нас вже і так всі студенти витріщаються, через цей діалог. Якщо його продовжу, то точно здивую своїх одногрупників. Тому, що порушу свою репутацію тихоні і зубрилки, або як каже Арс правильної дівчинки. Але насправді, не хочу підвести маму, адже зобов'язана бути для неї найкращою донькою.

Ми з нею лишилися самі, без батька і будь - якої рідної людини. Мама була сиротою, а батькових батьків вже давно нема. Лише пам'ятаю бабусю, яка заплітала моє волосся. Я дуже любила, коли вона називала мене ангелочком. Всю наступну пару, не можу зосередитись. Бо відчуваю на собі чиїсь погляд, який пропалює мені спину... Звичайно я знаю, чий він. Але не дозволю побачити мою реакцію.

" А хіба я реагую? Так, реагую! Як він мене бісить! Я розумію, що мені потрібно якось заспокоїтися, але як? Якщо цей індик, тепер буде постійно маячити перед очима, день у день, кожне нестерпне заняття... "

 - О Боже, дай мені терпіння!

Пошепки вимовляю, але почувши його.

 - Хм.

 Одразу розумію, що він почув.

" Ну що ж, за день такий? "

   Для мене важлива ваша думка. 

З нетерпінням чекаю на коментарі❤️

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно