Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 1.2.

Вона стояла перед ним гола. Ледь помітний бісер мурашок покрив звабливу округлість грудей. Вона — Грааль Витонченості, живе мистецтво. Вона — муза загубленого поета і підступний суккуб, що спокусив праведного ченця.

Олександра...

Саша...

Сашенька...

— Тобто ти мене кидаєш?

Борис відвернувся до шафи, де стояла пляшка віскі. Пити алкоголь не було жодного бажання, але дивитися в її крижані, як січневий вітер, очі, Таларські не міг. Ще вчора... Ні! Сьогодні! Сьогодні вранці у них усе було добре, і рішення Саші вибило Бориса з колії. І адже обставила як усе бестія! Зачарувала, обеззброїла, безсоромно скористалася його тимчасовою слабкістю.

— Ми не зустрічаємося, забув?

Олександра відкинула копицю мокрих рудих кучерів назад, розсипаючи навколо себе тисячі дрібних крапель. На витонченому обличчі тремтіла напруга, але лише незнайомий подумав би, що ця розмова дається їй важко. Борис же давав тисячу до одного, напруженість Саші спричинена радше його присутністю, ніж емоціями. Тому що жінка, яка хвилину тому полірувала дивовижним ротиком член, злизувала сперму з губ, а потім запропонувала розірвати стосунки, просто не може переживати через це. Напевно, за задумом Олександри, Борис мав піти відразу. Витертися рушником, вдягнути труси, кинути байдуже "ну гаразд" наостанок. Але він вирішив інакше.

— Тц, не чіпляйся до слів, — клацнув язиком Борис. — Ти зрозуміла мене.

Бурштиновий напій із глухим бульканням наповнив склянку. Безумовно варто було випити. В іншому разі ризик зірватися і придушити нестерпну Сашу збільшувався багаторазово.

Якби це була інша жінка, Борис би взяв її за підборіддя, або навіть за волосся, подивився б в очі, ламаючи волю одним поглядом. Він міг би перекинути її на ліжко, пофарбувати ляпасами білі сідниці в червоний, потім узяти жорстко й брутально, щоб більше ніколи у вогняній голові не народжувалося подібних думок. Але перед ним була Саша, не збентежена власною наготою, з рівною смужкою мідного волосся на лобку, з ледь помітною родимою плямою на внутрішньому боці стегна, зовсім близько до солодкого лона. Вона стояла, так розкуто й нахабно, трохи притулившись голим плечем до стіни біля вікна, схрестивши довгі стрункі ноги. Її чуттєві губи охоплювали фільтр цигарок, злегка стискалися, втягуючи дим із виноградним ароматизатором. Потім Саша злегка відкривала рота, і сиза хмара виривалася з її легень. Вона просто стояла, палила. Гола, мокра. А в голові Бориса чомусь крутилося тільки одне абсолютно ідіотське запитання: чому Саша ніколи не витирається після душу, розгулюючи голяка будинком, поки вода не висохне?

Холодний порив ранкового вітру увірвавшись у вікно, кинув їй залишки диму в обличчя, лизнув пружні соски кольору молочного шоколаду.

Саша зіщулилася, викинула недокурену сигарету...

— Ми домовлялися не закохуватися, — зачиняючи вікно, сказала вона.

— Ми домовлялися трахатися без зобов'язань, — поправив Борис. — Про "закохуватися" не говорили.

— Це одне й те саме.

Олександра зірвала з м'ятого ліжка, що ще зберігало запахи їхньої пристрасті та її парфумів, тонкий в'язаний плед, і вкрила ним плечі. Потім вона ввімкнула кавоварку, вилила недоторканий Борисом віскі з келиха.

— Не зрозумію, навіщо ти все ускладнюєш? — Борис спробував якщо не перехопити ініціативу, то хоча б тримати весла їхньої непростої розмови. — Нам добре разом. Якщо ти через той випадок, то це я на емоціях. Не кожен же день приятель виграє в карти мою... кхм... партнерку.

На язиці крутилися зовсім інші слова. Жінка. Кохана. Коханка. Кожне з них звучало в поєднанні з займенником "моя" в мільйони разів краще. Моя жінка, моя кохана, моя... Але Борис вибрав саме це, потворне, цинічне, бездушне "партнерка", інтуїтивно бажаючи підкреслити свою байдужість до Саші. Помилкову байдужість. Немов обери він інше, що хоч на краплю видавало б його справжні почуття, Олександра зникне, як зникають усі рудоволосі відьми з першими криками півнів, або нічні феї, під дзвін будильника.

— Справа не в тобі...

— Ой, тільки не треба цієї банальщини! — поморщився Борис. — "Справа не в тобі, справа в мені, бла-бла-бла". Позбав мене цього лайна.

Він підійшов до Саші, зірвав із неї плед і, запустивши пальці у волосся, впився поцілунком у її слухняні губи. Олександра відповідала неохоче. Начебто з ввічливості.

— Борь...

Залишок фрази потонув у дзвінкому ляпасі по апетитній попці. Саша розплющила очі, судомно вдихнула пропахле кавою і сигаретами повітря.

— Не базікай дурниць. Ми домовилися без зобов'язань, значить без зобов'язань.

Борис грубо обмацав голі стегна, ковзнув пальцями по вологих складках лона, і розвернувши до себе спиною, підштовхнув до ліжка, ще раз ляснувши по заду.

— Я не ... Ти ж збирався ... — розгублено пробурмотіла Саша.  — У тебе ж начебто зустріч...

Борис притулився до її спини, зважив на долоні ніжні груди. Цілуючи вологу від волосся шию, він піднявся до вуха з маленькою смарагдовою сережкою в мочці і прошепотів, навмисне лоскочучи диханням:

— Ти ж не думала, що мені вистачить твого ротика, правда, дівчинко?

Саша схлипнула, відкидаючи голову на плече, віддавалася у владу його рук.

Він готовий був обожнювати її. Його муза, його богиня, його порок.

Сашенька...

Саша...

Олександра...

Він би без жалю віддав би все повітря за подих її ароматом, ледь гірким від виноградних сигарет.

Тільки до біса їй це не треба. Уся ця романтика, що текла по закостенілому серцю червоною смолою - проблема одного Бориса. Олександра - відблиск веселки в краплі роси, тепло багаття, подих вітру. Не стиснути, не сховати, не прив'язати.

Їхні необов'язкові стосунки триватимуть рівно до того моменту, поки Саша не дізнається про його почуття.

Чорт би побрав, цю руду дияволицю!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно