Юрій Липа - Суворість

от відступають, упадають,

покидають свій рідний край;

— Державо, ти була, як огненна злива!

Державо, прощай!

2

Вони розсипались по гранітах Європи,

Як стовпи іскор з огню

Великої легенди.

Гостроокі шофери з Авеню д’Опера,

Що бліднуть од радості на звуки заблуканих вистрілів,

Сірі шахтарі на Шлезьку, що в мокрих підземеллях,

Чують дзвони останньої години чужинців,

Лісоруби в Бразилії, студенти в Празі,

Фермери Канади, робітники на Кубі

Вірять, задихаючися від хворостей, утоми і порожнечі:

«Ми билися не надаремно!»

(1928)

Могила незнаного бійця

I

Лице моє закрите, я є Жертва.

Приходжу й дарую, рятую і живлю.

Не ті є найважніші, що говорять,

Не ті є найважніші, що названі.

Нас, неназваних, мовчазних, Господь

Утверджує й провадить, і ми чиним.

II

Голос:

— Могило Незнаного Бійця,

Що впав в Україні, —

Я приношу смутні серця

І мій розпач гнівний;

Забагато підлих днів

Облягає душу самотню, —

Де ж ти, що впав, що горів, що вів,

Поручнику, свою сотню?

Де ж ви, дитячі ручки жінок,

Що підпалювали амуніцій склади,

Що лиш усміхом мужності поток

Перемінювали в водоспади?

Де ж ти, що за Нових Людей

Упав під кулями, повстанче?

Обізвіться до мене, крізь людський ґлей,

Крізь м’ясо самиче і самче!

Обізвіться в червоній імлі життя

Ви, прегарні блискавки смерті,

Невже ви — мертві,

Питаю я?

Одповідають голоси:

— Ні, це — мертва, людино, твоя

Безнадійна, вбога надія, —

Ми — саме життя, земля, буття,

Не тліємо — вієм,

Ми — істота днів, ми — Дія!

Ми в надлюдській напрузі,

У кривавій тузі

Перейшли Поріг,

Але вічно над вами, тобою

Сурмить наш ріг.

Ріг сурмить:

— Там, де сталася смерть, — там станем,

Там, де слово криваве «Слава!»,

Нерухомим табором станем,

У польоті затримані станем,

Щоб ісповнитись — вами!

Жаден крик не пропав в порожнечі,

Жаден зойк — Україно —

Ті слова зависли — предтечі,

Ті зачини — зариси Речі,

Що гряде невідмінно.

(1936)

Голос забитого

Вознесіте знамено

Святого , великого краю!

Говорить серце натхненно,

Говорить серце: «Я знаю!

Се твоя хорогва, Україно,

Над мною клекоче, —

Хто ж мене вбив безневинно

За мої вірні очі?»

(1931)

Щоденний бій

1

Неправдою — кожні стіни,

Перегороди і стелі,

Коли чую голос змінний

Долі своєї;

Як ловлю той голос у сіті

Розуміння свого,

Голос глухий і неситий

Про здобич.

2

Ім’я сучасного — ми,

Ім’я будуччини — чин,

Хто опинився, — той служить тьмі,

Хто в поході — звитяжить він,

Він підлетить, як орел,

Він зіллє все,

Що з глибоких джерел

День нам несе.

3

Мертвота, стерво живуче

Є все, що творить тіло,

Коли в щоденності тучі

Архангелів меч і крила

Серце людське не узріло,

Коли серце не повстало

Над буднями своїми,

Як вічности знак — Хорала,

Що незглибимий.

4

Щоденний бій, мов корона

На чолі Того,

Хто є істота Закона

І зерно всього.

Щоденний бій — молитовні

Сурми для Того,

Хто держить дві чаші повні

Всесвіту всього.

(1930)

Народи 

І

Глянь, проходить Француз, той, що має сто мислей на мить,

Що, здається, недбалий, а бистрий, як яструб,

Завжди скритий, зухвалий, а в пристрасті й смерті — мистець.

Ось Англієць, що любить ходить над проваллям,

Аж над ним він дорогу собі протоптав,

У холодній скаженості дивний творець ясних мрій.

Ось Германець, лунатик у знаках і маршах,

Все хотів би назвать він, з усім би хотів закінчить,

Все забрав би в касарні, а ні! — в хороводи важкі.

Ось і ти став і дивишся гнівно. Пізнай їх.

Кожен з них є собою, а ти — Українець.

II

Глянь, Словак завжди — з дзеркалом.

Він говорить про себе.

Поправляється вічно (чи враження є?),

Він маячить з уклоном, він з дрібниці — під небо,

В тьмі задушить, поссе, — но, і знову своє.

А — Москвин той — як з лісу, кричить — як з болота,

То безецний і голий, то — тхір, от як мить!

То надмірна в нім вірність, то — бунт. В нім охота

То ридать перед кимсь у гримасах, то знову палить.

Українець — не крик, він не любить суєт. То він — бистрий,

То він сонний іде, хоч причаєний жде, наче вістря,

Наче вістря, зависле вгорі, що ось блисне наново,

Що на змінність і танці дасть право й оцінку, як Слово.

III

За що боротись, у чому великість народу?

Може, за це умирать, за будівлі в мармурі?

Може, за танці й пісні, чи зручні мальовила?

Мудрі системи до праці, чи марші стрункі?

Де та великість народу: чи в посувах війська,

В вірнім триванню жінок, чи в дитячому сміху?

В важкій аскезі учених, у гарті відкривців?

Чи в одиницях, чи в юрбах, чи в геніях,