Юрій Липа - Суворість

Ю. Липа (1900—1944) — український лікар, митець та мислитель. Його творча та наукова спадщина налічує понад 360 творів і праць, серед яких вірші, поетичні переклади тощо. Він є автором збірок поезій «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938). Його поезіям притаманні вольові, закличні інтонації, їх пафос спрямований проти рабського існування людини.

ISBN 978-966-03-7265-8
© О. Д. Кононученко, художнє оформ­лення, 2015

Юрій Липа

Суворість

* * *

Лікар, митець і мислитель Ю. І. Липа народився 5 травня 1900 року в містечку Старі Санжари на Полтавщині. Дитинство і юність його пройшли в Одесі в українському оточенні. Навчаючись у гімназії, Юрій почав писати і друкуватися. Під час революційних подій у складі Одеської Січі та студентської сотні отримав бойове хрещення.

У 1920 р. емігрував до Польщі. По закінченні медичного факультету Познаньського університету мешкав і лікарював у Варшаві, де здійснював також літературну, публіцистичну, видавничу й наукову діяльність. Брав активну участь у студентському корпораційному чорноморському русі. Був співзасновником Українського Чорноморського Інституту.

Восени 1943 р. д-р Липа виїхав з родиною на Яворівщину. Лікував селян і повстанців, проводив медичні курси для молоді, збирав досвід народної медицини, вивчав історію краю, читав лекції, писав художні й публіцистичні твори. З наближенням фронту категорично відмовився емігрувати на Захід. Залишився біля своїх хворих, серед свого народу, на своїй землі. 19 серпня 1944 р. був заарештований енкаведистами, підданий тортурам і розстріляний. Похований у с. Бунів.

Творча і наукова спадщина Ю. Липи налічує понад 360 творів і праць, серед яких вірші, поетичні переклади, драми, новели, літературознавчі есе, історичний роман, публіцистичні статті, підручники з медицини тощо.

Головною книгою свого життя Ю. Липа вважав «Призначення України» (1938), що була з’єднана його послідовниками з двома наступними — «Чорноморська доктрина» (1940) і «Розподіл Росії» (1941) у геополітичну «Всеукраїнську трилогію».

Бог і непримиримість

Ми — Нація, сузір’я міліонів,

Ми — серце воль, ми — буйна кузня сили,

Що розсипає блиски, що як громи-стріли,

І думці не догнать тих громів-перегонів, —

Ми — Нація, сузір’я міліонів!

Від нас, звиваючись, ростуть залізні руки,

Бескиди торсають, глухі лани зорали,

І дзвінко б’ють сусід у груди мідні, —

Ми — Нація! Злились усі хорали,

Ми — Нація! Усі — в один побідний!

Куди завзятих лиць полив’янії лави,

Куди женетеся під прапорами слави?

Ми — Нація! Ми килими колоній

Розкидали йдучи, верховодимі шалом.

Глухі в нас — шоломи. Мечі нам — як долоні.

Бог і Непримиримість! — Ми ж є Божим валом!

(1921)

Святий Юрій

Націє, народжена з огня,

Націє, великая, молись, —

Яснозбройний Юрій, як колись,

Осідлав могутнього коня;

Мов лавина біла поплила,

Гуркіт скель ляка малі серця,

Розбігається отрутна мла

Від проміння дивного лиця;

Націє, народжена з огня,

Ось прийшов твій Юрій, мов воскрес,

Стримує могутнього коня,

Простягає руку до небес.

(1921)

Тризуб

Всупереч Азії жаху і всупереч зимній Європі

Впертість, як кров, пливе в жилах людей цих

Міцних, тяжкостопих,

Світиться знаком Тризуба уся ця земля.

Горнами чорних воль розпаляється знак цей,

І все страшніший, величний, огненний, палаючий

Сходить над краєм, як дивна планета.

Навкруг

Юрби чужинців дрижать. Найстрашніше для них:

чи він стопить,

Чи перетопить в землі цій руду на метал?

І от поволі зростають міста, як хотіння, як гордість,

Поволі тужавіють села, з містами поєднані міццю,

Тяжке багатство й пишнота вбирають цей край.

Ось він зіп’явся у ритмі. Ось ідуть

І я чую їх кроки.

(1931)

Вісь

Міг твій прадід розорювать плугом

І Південь, і Північ

В одну розпросторену ниву.

Міг твій прадід все змести вороже,

Загарбати і здвигнуть цю землю.

Ти можеш.

Можеш поставити вежі відважної влади,

Оком обняти границі

І станути віссю для них,

Для сусідів

Для світу.

Ти можеш.

Можеш і будеш.

Поглянь, як земля ця тужавіє криком.

Скиби землі як говорять

— Пануй!

Опануй!

Ми не хочем чужинців!

В нас є і сила,

І порив,

І вищість,

І злото безсмертності — Вісь!

Браття, ми — Вісь, ми — відвічність —

Все інше нікчемне

І сіре…

(1936)

Суворість

1

Хто має суворі очі

І уста, затиснуті міцно, —

Помолимось єдиному Богу,

Королеві всього світа!

Він розкрив над нами небо,

Наказав володіть землею, —

Пресвятих Таїн Тайна,

Незміримості початок.

Повстаньте довкола віри,

Лицарі Вічної Жизні,

— Хто має суворі очі

І уста, затиснуті міцно!

2

Повстаньте, мов панцирна навала, —

Кожна хвиля Жизні є велика.

Невисловима — мить.

І тільки віра зостала

Для Чоловіка,

Тільки віра вища

І чеснота в будові

Вирве душу з грища

І правду — з крові.

3

Мертвота, стерво жиюче

Є все, що творить тіло,

Коли в щоденності тучі

Архангелів меч і крила

Серце людське не узріло,

Коли серце не повстало

Над буднями своїми,

Як вічності знак Хорала,

Що незглибимий.

4

Щоденний бій, мов корона

На чолі Того,

Хто є істота Закона

І зерно всього.

Щоденний бій — молитовні

Сурми для Того,

Хто держить дві чаші повні

Всесвіту всього.

5

Час людини як вовк, утікає

Він біжить безупинно, кульгавий,

А попереду — війни безкраї,

Сотворитель у славі.

Час людини жене в неспокою,

Він розсиплеться порохом сірим, —

Ось проходить ясною стопою

Новотворчий над миром!

6

Не мовте слова, не завершивши

Того могутнього, що — в нім;

Стократ блаженний — той, хто пивши

Вино життя, зоставсь німим!