Julia Rivera - Залежна від боса, Julia Rivera

Глава 3

♡

– Ну ти подруго й влипла...
– Та знаю, знаю. Давайте сьогодні зустрінемося, а? Мені потрібно відпочити й випити.
– Мужик тобі потрібен, а не алкоголь.
– Меліскааа, не починай. Так, тоді на десяту вечора, щоб всі були готові.
– Гаразд, але сьогодні я планую бути гарячою штучкою, тому...
– Я зрозуміла хід твоїх думок. Окей, все буде як ти хочеш, тим більше татуся потрібно позлити.
– Обожнюю тебе.
– І я тебе.
Після розмови з подругою, вирішила з'їздити до салону аби привести себе в порядок. Переодягнувшись, я спустилася на перший поверх.
– Марго, чому ти дома? – діловим тоном запитав тато, тримаючи в руках склянку води.
– В мене вихідний, тому я хочу провести його з користю.
– Напитись як остання... це ти вважаєш «з користю»? – прошипів батько, який був не в хорошому настрої.
– Таточку, я не лізу у твоє життя, тому будь ласкавий не лізь в моє.
– Як я маю передати тобі бізнес? Ти ж не думаєш головою, що робиш! Одна гульня й мужики в голові.
– Вау, так заговорив! Тоді передай своїй силіконовій Барбі та не діставай мене своїми претензіями. Мені вже набридло бачити ваші обличчя в цьому домі! 
– Це мій дім.
– Та мені байдуже! Дай мені спокій і я миттю зберу свої речі та поїду звідси як найдальше.
– Марго, перестань! – крикнула сестра, яка з'явилася в передпокоях з цією....
– Та пішли ви всі! – перевела погляд на сестру. – Найшла нову подругу? Ой, маму? Тоді й далі захищай їх обох! З цього моменту ти мені ніхто!
Вибігши з будинку, сіла в авто та з божевільною швидкістю виїхала з двору. Тепер ви побачили справжню сторону мого «ідеального» життя. Батька я ненавиджу рівно з тієї миті, коли в його з'явилася дружина – Марія. Він забрав мене в мами думаючи, що покращить моє життя, але краще б я жила з алкозалежною, аніж з моральним тираном. Так, в мене є гроші, квартира, власний нічний клуб, машина, одяг і так далі. Але я хочу сімейного затишку, хочу люблячу сім'ю, а не ось це все. Тато ніколи таким не був, але коли мама зрадила йому, все пішло шкереберть. Він забрав мене до себе, а маму залишив без нічого. Та їй було байдуже, головне щоб випити було що. Сестра менша за мене на рік, хоча роль старшої сестри належить їй. Я знаю її лише вісім років, тому що вона жила в Америці з бабусею. Так, в нас спільні батьки, але їй зажди хотіли кращого, тому й забрали до Штатів в 3 роки. Думки захопили мою голову, але я все ще трималася й не плакала. Приїхавши до своєї квартири, припаркувала машину та піднялася на свій поверх. Зустрілася з пустотою, як завжди... Швиденько вибрала одяг на вечір та пішла до душу. В салон вже не хотілося їхати, тому привела себе в порядок дома. Трохи перекусивши, пішла збиратися. Після душу волосся саме собою покрутилося на великі локони, тому мені залишилося лиш трохи підправити макіяж. Губи нафарбувала червоною помадою, а очі зробили злегка темними. Посміхнувшись своєму зображенню в дзеркалі, пішла вдягатися. Чорна сукня з вирізом на грудях, робила мене до біса привабливою. Взувши височенні підбори, накинула на себе жакет та вийшла на вулицю. Через декілька хвилин приїхали подруги та забрали мене.
Під'їжджаючи до клубу, нас помітив охоронець Дмитро та відразу підійшов до нас.
– Маргарито Андріївна, доброго вечора! 
– Доброго, Дмитре! Людей як завжди вдосталь?
– Інакше бути не може, – посміхнувся чоловік.
– Пильно переглядайте паспорти, не вистачало ще мені підлітків тут.
– Звичайно, все під контролем. Вас провести в середину?
– Звичайно, – відчуваєте цей аромат заздрощів? Коли купа людей чекають своєї черги, а ми заходимо без довгих стоянь в черзі. Зайшовши в середину, ми відразу піднялися на другий поверх, де музика грала трішки тихіше. Я обожнюю свій клуб, тому що кожен куточок створювала я, проте ненавиджу гучну музику, тому практично завжди ми сидимо у VIP-місцях. Поки подруги обирали, що випити, я оглянула людей які відпочивають. Як тільки обернулася в інший бік, зустрілася з хмільним поглядом Андрія Олександровича. Він сидів в дуже розслабленій позі, ну звичайно з такою то фіфою на колінах. Майже в кожного хто сидів за тим столиком була дівчина. Якісь незрозумілі емоції нахлинули на мене і я відразу обернулася до дівчат.
– Ось це причина твого раннього дзвінка? – запитала Меліса.
– Так, – роздратовано відповіла я.
– Тоді тобі потрібен алкоголь, подруго. Багато алкоголю, щоб не звертати увагу на того хлопчину з привабливою посмішкою, – посміхнулася Єва. Коли Єва говорить про алкоголь, то це означає лише те, що буде дуже весело. Останній раз така витівка закінчилася тим, що я прокинулася у відділку поліції... Поки я згадувала пікантні моменти свого життя, стіл наповнився різноманітним алкоголем.
– Ну що, поїхали? – сказала Єва та піднесла склянку міцного алкоголю до рота, а потім вмить перевернула та все випила.
– Фе, яке гірке! – скривилася подруга, а потім знову випила такий самий напій. – Але я ж прийшла відпочивати, так?
– Тааак, – сказала Меліса. Я востаннє подивилася в бік боса і його погляд говорив, що скоро мені кінець. Хоча чому це я повинна перейматися? Я доросла дівчина, відпочиваю у своєму клубі і якийсь мужик має право доводити мене до сказу? Дзуськи, придурку! Потягнулася до першої ж склянки з напоєм та випила не скривившись. Потім друга, третя, четверта... і понеслась.
– Юхуууу, – крикнула Єва, яка танцювала не дуже пристойні танці біля ді-джея. Меліса вже сиділа на руках якогось хлопчини та заговорювала йому зуби. Алкоголь нормально так дав по голові, тому сміливості в мене хоч відбирай. Боса ніде не було і це дало змогу відвернути свою увагу. Переді мною з'явився красивої вроди хлопець, який таємно мені посміхався. Всередині відразу з'явилось неймовірне бажання бачити цього хлопця наді мною, тому не гаючи часу взяла його за руку та повела на вихід. Незнайомець віддав ключі водієві та жестом вказав на заднє місце машини. В часі я не орієнтувалася, але заїхали ми швидко. Хлопець взяв мене на руки та сміючись заніс до будинку. Далі все по плану: поцілунки, ласка, стогін, шалений секс і сон.
Головний біль безжально б'є по струнах нервової системи. Ненавиджу коли мені щось болить, відчуваю себе млявим огірком, який нічого не може зробити. В принципі так воно і є, проте я лежала в обіймах красивого хлопчини, який мирно спав. Такий красивий, але до біса схожий на Еванса. Чорт, Марго! Що з тобою? Цей Еванс тобі здається в кожній людині. Заспокойся вже... Полежавши ще трішки, вирішила підійматися та тихенько втікати додому.
– Свят! Якого дідька я не можу додзвонитися до тебе!? Чому ти ще спиш? – почувши дуже знайомий голос, мої очі вилізли на лоб. О Боже, що робити? Куди втікати? Ти під повним контролем цього Свята, тому не можеш навіть вилізти з його обіймів. Треба сховатися. Швиденько залізла під ковдру й прикинулася, що сплю.
– З ким я розмовляю? – голос Еванса було чути в кімнаті, тому він сто відсотків тут. Спокійно, дихай.
– Що ти від мене хочеш, нестерпний братику? – сонним голосом відповів Свят. Так вони ще й брати! Подумки вдарила себе по голові, але залишилася в позі «сплячої красуні».
– Ти спізнюєшся до батьків, йолопе! Скільки можна пити й приводити до будинку якихось... лярв?
– Не думав бути культурнішим у своїх словах? – я відчула як хлопець піднявся з ліжка й зробив найгірше, що міг в цьому житті. Він випадково зачепив ковдру й та оголила мої сідниці й половину лиця, яке було повернуте в бік боса. Чорт, чорт, чорт!
– Левінська!? – упс...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно