Julia Rivera - Залежна від боса, Julia Rivera

Глава 2

♡

Приїхавши додому, я спокійно зайшла в порожній будинок та направилася до кухні, поки сестра заганяла машину в гараж. Живіт нив від того, що сьогодні взагалі нічого не їв, тому потрібно негайно це виправляти. Гастрит мені не потрібен. Приготувавши вечерю собі та сестрі, пішла до бару де знаходився алкоголь. Ну а що? Мені потрібно розслабитись. Взявши червоне сухе вино, повернулася до кухні.
– Що за свято? – запитала сестра, яка вже сиділа за столом та вечеряла смачним м'ясом.
– Нема ніякого свята, просто хочу їсти.
– І пити, – посміхнулася Катя.
– І пити.
– Чому без настрою?
– Твій батько зруйнував мені його.
– Наш батько, – сказала сестра, акцентуючи на слові «наш».
– Катю, я не хочу про це говорити.
– Чому ти не можеш просто все пояснити?
– Тому що я не хочу! Прибереш на столі, – кинувши виделку на стіл, забрала пляшку вина й пішла до кімнати. Закривши двері, кинула сумку на ліжко та почимчикувала до душу. Поки ванна наповнювалася водою, вирішила зайти в інстаграм. Сама не знаючи навіщо це роблю, почала шукати сторінку свого боса і вуаля!Через хвилину я вже гортала стрічку його сторінки. Двадцять фото і на жодному немає жінок.
– Цікаво, – сказала я та занурилася в гарячу воду. Тіло й розум помахали мені ручкою та пішли у відпустку. Думаю ви розумієте це відчуття. Це краще за секс в сто разів. Коли згадала про неймовірну насолоду від оргазму, перед очима з'явився Еванс. І я як божевільна відкрила очі та почала вилазити з ванни. Ні, ні, ні! Ще чого не вистачало? Він мені не подобається і крапка. Швидко переодягнулася та пішла в ліжко. Переклавши до кінця документи, закрила очі та поринула в сон.
– Клятий будильник, – подумки я проклинала все на цьому світі й цей будильник входив в мій список. Я обережно піднялася та сіла на край ліжка. Голова розколювалася на шматки, таке відчуття, що по ній проїхався потяг. Потім згадала, що я все-таки випила ту пляшку вина до кінця. Молода алкоголічка, що поробиш. Зайшовши до ванної кімнати, подивилася на відображення в дзеркалі. Сказати чесно? Я ніколи не ходила до церкви, але зараз мені як нікому хотілося туди піти. Скуйовджене волосся, синці під очима і величезна набряклість на лиці.
– Ох, Марго... – закотивши очі, пішла під холодний душ та привела себе в порядок. На вулиці пік літа, тому вирішила одягнути легеньку білу сукню, яка не облягає мої принади, але... Трішки коротенька, зовсім трішки чесно. Дрес-коду в нашій компанії немає, мабуть. Ну я так вважаю. Коротко кажучи: мені байдуже. Волосся заплела у високий хвіст, підправила макіяж та взявши сумку, спустилася на перший поверх.
– Добрий ранок, матусю! – сказала я молодій білявці, яка намагалася удати, що готує щось їстівне.
– Маргарито!
– Що татусику? – зробивши невинні оченята, вкинула в рот виноградинку та почала взуватися.
– Коханий скажи щось своїй дочці, – зробивши губи бантиком, сказала моя псевдо мама до батька.
– А в тебе, що нема язика? Ох, я геть забула, що в тебе з розмовною частиною не дуже виходить в цьому житті. Губи накачала, а мізки забула? – білявка вмить стала червоною, як буряк та схопивши телефон, побігла на другий поверх плакати в подушку, а я почала сміятися.
– Марго! Що це за вибрики? Як ти розмовляєш з моєю дружиною? – татусь сильно любить свою ляльку, тому практично завжди захищається за неї, хоча спить з іншими. Бовдур.
– Як хочу, так і говорю, татусю. Вона мені абсолютно ніхто, – посміхнулася тату та пішла до виходу. – Ледь не забула сказати, я беру твою машинку за моральний збиток.
– Який ще збиток? – крикнув батько, коли я виходила з будинку.
– Ти вчора мене не забрав і ще твоя дешева лялька мене не повеселила сьогодні, бувай! – з переможною усмішкою вийшла з будинку, сіла за кермо та натиснула на газ. Ключі віддала охоронцю, щоб він припаркував машину, а сама піднялася на свій поверх та пішла до кабінету. Зайшовши в середину побачила, як білявка розмовляє з кимось, але побачивши мій вигляд відразу скинула виклик.
– Для тебе правила не писані?
– І вам доброго дня, – сказала я, увімкнувши комп'ютер.
– Ти бачила себе в дзеркалі? – все ще шипіла наді мною зміюка.
– А що? Щось не так? Все-таки потрібно було не робити цей хвіст, так? – час глузувань. Білявка, імені якої я ще не знаю, хотіла ще щось фиркнути, але не встигла. До кабінету ввійшла висока дівчина з привабливою фігурою та сказала:
– Левінська, вас викликає Андрій Олександрович.
– Мене? – від подиву я ледь не впала зі стільця.
– Я схожа на Левінську? – відповіла дівчина. Хм, я її явно переоцінила. Кинувши зневажливий погляд, мовчки вийшла із кабінету та попрямувала до головного. Цікаво, що йому потрібно? Я ж всього лише другий день на роботі, вчора переклала все, що було необхідно, а зовнішній вигляд... Він не бачив. Та чорт з ним, не вб'є ж він мене. Постукавши у двері, я почула лиш коротке «заходьте». Невпевнено зайшла в кабінет та відразу зіткнулася з медовими очима. Бос пройшовся поглядом по моєму зовнішньому вигляді та здивовано підняв брови доверху. Зберися, Маргарита!
– Викликали?
– Що за шмат тканини на тобі? – зробивши ковток кави, спокійним голосом запитав хлопець.
– У світі це називають «сукня», не знали про таке? – ну не можу я відповідати нормально.
– Сукня яка ледь прикриває твої сідниці? Здається, що то вже сукня, – якби я зараз щось пила, напевно б вдавилася, але мені подобається цей тон. Чому? Без поняття.
– А вам не подобається? – зробивши декілька кроків вперед, сіла на диван який стояв поруч біля шафи. Демонстративно закинула одну ніжку на іншу та легенько поправила сукню, яка «випадково» задерлася. Вени на шиї чоловіка пульсували так, що їх можна було побачити неозброєним оком.
– Що ви, Маргарито Андріївно, як мені може не подобатися? – бос присів на ліжко та трішки нахилився до мене. – Але я віддаю перевагу бачити ваші оголені ніжки, тоді коли буду бачити й оголені груди. Зараз немає сенсу їх виставляти, тому що ми йдемо на переговори, а от після... – рука боса торкнулася мого коліна, а медові очі дивилися збоченим поглядом. Зрозумівши, що це заходить надто далеко, забрала руки Андрія з мого тіла та вмить піднялася з дивану.
– Я зрозуміла! В конференц-залі за 20 хвилин, – чоловік не встиг навіть щось відповісти, як я вже вийшла з кабінету та швиденько побігла до вбиральні.
– Марго, що таке? Ти що ніколи не відчувала на собі дотики чоловіка? Що за реакція, чорт забирай!? – дихай, Марго. Зробивши декілька вдихів та видихів, легенько вмилася та поправила макіяж. – Хух, начебто все добре. Потрібно йти, але будь добра поводь себе гідно, – розмовляю сама з собою. Прекрасно.
В конференц-залі вже були всі, разом з моїм босом та тією дівчиною, яка приходила вранці. Це, мабуть, його секретарка. Еванс жестом вказав на стілець, що стояв поруч незнайомки. Без жодних слів, я присіла та оглянула всіх присутніх. Чоловіки не нашої нації, тому я зрозуміла навіщо я тут.
Нарешті закінчивши довготривалі переговори, я могла спокійно видихнути. Ці люди такі дотепні, що я ледь витримала їх. Еванс не приховуючи того посилав їх, але просив, щоб я не перекладала, чим змушував мене посміхнутись.
– Хороша робота, Левінська.
– Я без вас це прекрасно знаю, – відповіла босові та почала збирати папери.
– Все-таки ти дуже гостра на язик.
– В дитинстві з ножа їла, – бос подивився нетямовитими очима, а я лиш посміхнулася.
– Нічого не зрозумів, але добре пам'ятаю про нашу розмову в кабінеті, – чоловік різко піднявся з крісла та почав повільно підходити до мене. Від несподіванки автоматично відійшла на декілька кроків назад. – Що таке, злякалася?
– Не торкайтеся до мене, – проковтнувши слину, відповіла.
– А то що? – бос опинився наді мною, а моє серце виривалося на волю.
– Я буду кричати, – тихо промовила я.
– Тебе ніхто не почує, – губи Андрія наближалися до мого обличчя, чим змушували затамувати подих. Чи хочу я поцілунку? Хочу. Проте я вже говорила, що прийшла сюди працювати, а не влаштовувати робочі романи.
– Тоді краще я зроблю боляче, але не вам. А вашому меншому другові, яким ви думаєте в такі моменти, – різкий рух ногою і бос стоїть на колінах, ниючи від болю. – Я попереджала. Не знаю як ви, а я хочу додому. До побачення, босе! – з гордо піднятою головою вийшла з кабінету, а вже за декілька хвилин забрали всі речі й втекла з роботи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно