Ліка Радош - Тільки ми, Ліка Радош

РОЗДІЛ 2

- Це ви той принц, що врятував нашу «заморожену» принцесу? – відповідає лялечка, що стоїть поряд з моєю знайомою незнайомкою.

Бідна дівчина після цих слів зовсім знітилась. Бачив, як дивилась на мене ще зранку. Сподобався – без сумнівів. Та і вона мені також. Тільки погляд спіймав, і все — пропав, потонув в тих шоколадних очах.

Коли так швидко пішла, подумав, що ціну собі набиває. А я що? Я хлопець не гордий. Вирішив, що дочекаюсь. В цей корпус забіг лиш реферат занести викладачеві, затримуватись ніяк не збирався.

Та, коли в руки падають такі дівчата, а потім втікають, нічого іншого не залишається, як караулити їх на місці злочину.

Проте, моя красуня цього разу не сама, за її плечима стоїть ще одна. Витріщається на мене, ледь не облизується. І цій до смаку прийшовся. Ось біда, а я то один. І свій вибір зробив ще зранку, як тільки потрапила мені в руки.

- Так, я рятівник цієї красуні. – відповідаю тій другій, блондиночці, яка в такий холод уже встигла шапку зняти.

А даремно, лялечко. Дурненьких не люблю, а якщо ти так ризикуєш здоров’ям, то розумом, мабуть, не відзначаєшся. Сам продовжую поглядати на свою дівчинку. Маленька моя, дивиться широко відкритими очима, і не думає що-небудь відповідати.

- Ти зранку так швидко втекла, що ми не встигли познайомитись. – підходжу, протягую їй руку. – Мене Станіслав звати. Можна, просто Стас.

- Аліна Біланова. – ах ти ж моя хороша.

Молодець, що і прізвище сказала. Так легше буде відшукати профіль в мережі.

Аліна невпевнено кладе свою долоньку в мою. Холодна. Я б зігрів, і долоні, і тебе загалом. Та нехотячи відпускаю. Смішна, відходить назад. Мабуть, думає, що не помітно. Одягнена в широкий пуховик та в червону в'язану шапочку, шия обмотана таким же червоним шарфом. Про те, щоб спробувати, так як і подруга, зняти шапку і поправити волосся, не думає. Догадуюсь, що шатенка тільки по тому, що кілька прядок волосся виступили з під шапки.

Поки моя дівчинка оговтується від нашого знайомства її подруга часу не гає.

- А мене Оксана звати. - і протягує мені свою ручку. Нічого не залишається, як потиснути.

- Будемо знайомі, дівчата. А в мене, виникла чудова ідея. Можливо, прогуляємося чи десь посидимо разом, так щоб краще познайомитись? - озвучую свою пропозицію, не зводячи погляду з Аліни.

Проте вона і не думає дивитись мені в очі. По суті, ховається за спиною своєї подруги, котра взяла на себе роль головної.

- Непогана ідея, я підтримую на всі сто. Але таки краще десь присісти, бо Алінка в мене змерзлюшка. - не розчаровую ляльку. Мовчу, що хотів би обійтись без її компанії.

 Та бачу, що без неї ніяк. Моя дівчинка відступила в сторону, даючи своїй подрузі заправляти усім дійством.

- Та ви не хвилюйтесь за мене. Я додому йду, то ж вибирайте місце на свій смак. - чітко відповіла Аліна.

 На мене навіть не глянула. І вже зазбиралася йти. Такого повороту зовсім не очікував. Це як так потрібно в голові накрутити, щоб побачити в моєму запрошенні бажання ближче познайомитись з її подругою. Ого, як все запущено!

А ця Оксанка не промах. Свого не опустить! І наївною зовсім не здається. Абсолютно все розуміє, що робить.

- Дуже жаль, що тобі потрібно йти. - повертається до Аліни. І тоді ледь чутно їй на вухо шепче. - Я тобі потім усе розповім.

Аліна видавила з себе посмішку, крадькома глянула на мене.

- Приємно було познайомитись, Станіслав. І дякую, що не дав упасти. - робить крок в бік, щоб мене обійти. Та я швидко приходжу до тями від такого повороту подій.

Ловлю її за руку вище ліктя. І не дозволяю нікуди піти. Вирішую не грати в ігри і на руку цій подрузі. Хочу все розставити по своїх місцях. Трохи сильніше стискую руку Аліни, щоб підняла на мене свої очі. Проходить кілька секунд, і моя дівчинка зустрічає мій погляд. Дивиться з розчаруванням.

- Я з тобою хочу познайомитись ближче. І запрошення оформив для двох тільки з ввічливості. Якщо хочеш, то твоя подруга може скласти нам компанію. Але радий був би, якби ми пішли тільки у двох.

Бачу здивування і не довіру в її очах. Переводжу погляд на ту Оксану, а та аж рот відкрила з подиву. Мабуть, мало хто дозволяв собі ставити цю красуню на місце. Якщо Аліна не бачила мого явного інтересу до неї. То ця хвеська, все зразу просікла. Але вирішила зіграти на невпевненості моєї малої. Чому моєї? Та тому, що зовсім скоро так і буде.

- Ну то я не буду вам мішати, раз така справа! - єхидненько відповідає  ця Оксана.

- Ксеня, та почекай! Ходи з нами. - розгублено мовить Аліна.

Та що це з нею? Хіба не бачить, що собою являє ця "Ксеня". Проте я для неї незнайомець, а вона її подруга, людина котру добре знає. Бій не рівний. Оксана кидає на мене переможний погляд. Мов, не позбудешся мене, любчику.

- Так і бути, складу вам компанію. Та нам буде скучнувато тільки трьом гуляти. Може Станіслав друга свого якогось покличе. - не здавала позицій блондиночка.

- Та не питання. - виймаю мобільний і телефоную Павлу своєму одногрупнику і товаришу. - Привіт, Пашка, що зараз поробляєш? Якщо ти неподалік універу, то пропоную скласти компанію мені і ще двом чарівним дівчатам. - в цей момент дивлюсь тільки на свою кнопочку в червоній шапочці.

Друг радо погоджується приєднатись. Він завжди легкий на підйом, йому лиш би десь потусуватись. Домовляємось зустрітись в кафе неподалік навчального закладу, яке всі називають студентським. Проте в період сесії воно не так наповнене відвідувачами, як з-за звичайного навчального процесу.

Відпускаю руку дівчини, і обіймаю її за талію, показуючи дорогу. На подругу не дивлюся. Бачу, що стала іти з іншого боку від моєї малої.

 

 

Рада вітати всіх на сторінках моєї новинки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно