Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко

– Пані Розанно, дякую вам за чудову каву, – він повернувся до мене – пані Флоро був радий вас знову побачити.

З цими словами він пройшов у кабінет пана Готьє.

Радий бачити! Погань бліда!

Я рвучко вийшла до коридору і попрямувала до своєї кімнати.  По дорозі отримала гроші на білет від Кмиха.

Жити в Хинки! Це і справді цікаво. Хинки це дуже хоробрий і незалежний народ. Славетні вони тим, що буквально вибороли собі право проживати серед ельфів. Ельфи взагалі ні до кого нормально не відносяться, мало хто може жити з ними.

Колись давно ельфи кочували у пошуках нових земель і на одному острові знайшли Хинок, та не придумали нічого краще ніж взяти їх у полон і використовувати в якості прислуги.

Коли ж ельфи в решті решт осіли на тій території, де зараз розташоване їх королівство, Хинки зчинили заколот. Билися так хоробро й завзято, що їх колишні господарі змушені були подарувати їм свободу і право жити серед них, як рівні.

Хоча, в книгах пишуть, що певні обмеження для Хинок все ж існують. А от чого в книжках не має, так це опису їх зовнішності.

Що ж, тим цікавіше буде побачити одну з них. Все ж таки книги, як би я їх не любила, не можуть підмінити собою реальність.

Увійшовши до кімнати застала там Марту. Невеличкого зросту, пишна, з білими довгими кучерями, вона була схожа на зефірний торт, і така само легка і весела.

– Ну, і що треба було цим мощам?

Я не одразу зрозуміла про що вона.

– Аааа, ти про ректора, – я посміхнулася – мене направляють на практику до ельфів.

І без того великі сині очі подруги стали розміром з блюдця.

– Що?!

– А то, і відмовитись не можна.

Коли я переказала Марті нашу з ректором розмову, то в неї аж волосся розпушилося від злості. Діло в тому, що в Марти був чи не найсильніший магічний дар на нашому факультеті, а може й в усій академії.

По-перше, магія, що з'являється у звичайних людей відрізняється від тої, що отримують спадкові магині. Наша магія універсальна, тобто, ми можемо і рану вилікувати й ворога підсмажити, якщо треба. Звичайно все залежить від рівня дару, в мене він середній.

А от у спадкових магинь все по іншому, дар в них просинається тільки в 19 років, тоді як в нас це може статися будь-коли. До того ж вони добре володіють тільки одним видом магії з чотирьох: цілительство, творіння, захист, або ж атака. Згідно з такою класифікацією існує чотири факультети: цілительський, творчій, охоронницький та воїтельський.

А тепер створили й для нас відділення. Раніше такого не було. Найбільше на що могли сподіватись люди з даром – це спецкурс, після якого отримували нікому не потрібний папірець про те, що можуть працювати покоївками, помічницями цілительок, творчинь тощо.

Але повертаючись до моєї подруги, поки що, в неї найгірше виходила контролювати свої сили, що призводило до різного роду казусів. То підпалить щось, то кабінет рознесе. Тому, іскри з пальців або ж волосся дибки – то взагалі нічого незвичного.

– Послухай, ми можемо з Еллі поговорити! Нехай її чоловік чи дядько якось вплинуть на ректора. Це ж просто нахабство! Ще і їхати через пустелю, де повно породжень древнього зла! Не дивно, що аристократки не їдуть! Хто ж їх відпустить!

Марта тупнула ногою, і скло у вікні тріснуло.

– Не кип’ятись, я не збираюся ні про що просити ані Еллі, ані тим більше її чоловіка.

– Але чому? – здивувалася подруга.

– Не хочу! До того ж вони зараз нарешті поїхали на острів Лави, відпочивають, а тут я. Ні, нізащо!

– Тоді я сама їй розкажу!

– Марто, ти ж знаєш, якщо я щось вирішила, то це остаточно. До того ж, може ректор і правий, практика в ельфів дасть мені шанс знайти хорошу роботу в майбутньому.

– Ага, якщо мізки не скиснуть від їхньої магії.

– Не скиснуть, не переживай.

Чесно кажучи, я не була така вже впевнена в цьому, втім, не кажи гоп поки не перескочиш.

– Я від’їжджаю у вівторок.

– О, як це сумно! – занила Марта – я думала, що хоч ти залишишся тут зі мною. А тепер я приречена сидіти тут все літо і ходити на заняття до пана  “займатися з людиною не вартою магії нижче моєї гідності” – вона тужно зітхнула.

– Ой, не драматизуй, Марто, – сказала я, дістаючи чемодан – не думаю, що Кочерга тебе зі світу зжене до кінця літа.

Кочергою ми називали магістра пітьми, що викладав темні закляття та основи бойової магії. Високий, лисий, весь в чорному, з великими зеленими очима і сережкою у вусі більше походив на пірата, аніж викладача.

Таке прозвисько він отримав тому, що всіх, хто не виконував домашнє завдання заставляв драїти кочерги, до блиску. А зробити це без магії було ой як важко! Де він їх тільки брав? Це чисте знущання! Спробуй відчистити вікову сажу з чогось тонкого, та ще й постійно вислизаючого з рук.

Марта впала на своє ліжко.

– Коли ви повернетесь, мені знадобляться нові руки. Я відчуваю, що свої я зітру чистячи ці ідіотські кочерги!

 – А ти виконуй, те що він наказує.

Марта підхопилася і сплеснула руками.

– Та я намагаюся, проте це важко! А що він постійно мені каже: природа змарнувала такий потужний дар на вас! – пробасила вона – Краще б ви були чоловіком! І нащо оцим кучерям мізки! – Марта вишкірилась – Так би і придушила його!

– Ну, хочу тебе заспокоїти, від нього взагалі ніхто компліментів ніколи не чув. Тим більше, подейкують, що до того він викладав у триєдиній академії для хлопців.

– Цікаво, чого тоді сюди припхався?

Я знизила плечима.

Триєдиною академія для чоловіків називалася тому, що там було три факультети для білих магів, чорних й абсолютників, тих в кому поєднувались обидва види магії.

Знаходилась вона в столиці, тому здавалося трохи дивним, що Кочерга тепер викладав тут.

Речей в мене було не багато, тож зібралась швидко.

– Ти не залишишся зі мною до вівторка? – споглядаючи мою валізу спитала Марта.