Ксана Рейлі - Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі

Розділ 1

Крізь сон в мої думки просочився настирливий дзвінок у двері. Я важко видихнула та поклала долоню собі на чоло. Ох, чорт! Чому ж так голова болить? Навіть поворухнутися не можу, бо цей біль просто вбиває. Випрямившись на ліжку, я відчула, що до горла підступила нудота. Господи, чому ж так важко? Ледве розплющила очі та поклала голову на обидві руки. У двері все ще продовжували дзвонити, а я не могла ніяк зібратися. Піднявши голову, помітила, що знаходжуся у квартирі батьків. Все було так, наче в тумані. Пам'ятаю лише, що подзвонила вчора до Ані з проханням піти в клуб, а далі — темнота. Боляче примруживши очі, я вилізла з-під ковдри. Побачила, що ще досі одягнена в ту чорну сукню та взута у червоні босоніжки на підборах. Це ж як треба було напитися, щоб взутою лягти спати? Я швидко зняла ті туфлі. Принаймні, мені здавалося, що зробила я це швидко, а потім вийшла з кімнати.

— Нарешті! — почула я голос Олени в коридорі.

— Що ти тут робиш з самого ранку? — спитала у неї сестра.
Я підійшла до них та помітила, що Аня виглядає не краще за мене. Схоже, вона теж тільки прокинулась.

— Тільки не кажіть мені, що ви забули про нашу відпустку, — заговорила Олена, переводячи погляд від сестри до мене.

— Ти про що? — хриплим голосом спитала я, а потім прочистила горло.
Як же хочеться холодної води. Здається, що я зараз помру від головного болю, спраги та нудоти.

— Ей! У нас через три години літак до Стамбула, — голосно сказала Олена, а мені її слова віддали в голові сильним відлунням.

— Що?! — спитала водночас з сестрою.

— Я так розумію, що у вас провали в пам'яті, — Олена закотила очі, зняла свої сандалі та безцеремонно попрямувала до вітальні. — Ну що ж, доведеться нагадати вам про наші вчорашні пригоди.
 

Дванадцять годин тому...
Аня не розпитувала у мене чи щось сталося, а одразу ж погодилася. Ще сказала, що вона буде зі своєю подругою, Оленою. Для мене це ще краще, адже якщо компанія більша, то веселіше. Мені хотілося забути про того придурка, на якого я витратила цілих чотири роки! Як? Як я не зловила його раніше на зраді? Стільки років вірила йому. Та я навіть імена нашим майбутнім дітям придумала, яких, до речі, мало б бути троє.

Мені хотілося виглядати якнайкраще, тому я витягнула з шафи коротку чорну сукню, яку купила ще минулого року. Тільки-от Андрій не дозволяв мені її одягати, бо вона, на його думку, була надто відверта. Так, глибоке декольте та довжина навіть не до колін — це не надто скромно, але і не менш привабливо. Я ідеально вирівняла своє темне волосся та зробила яскравий макіяж, роблячи акцент на карих очах. Покрутившись перед дзеркалом, задоволено усміхнулася. Хочу, щоб він добряче пошкодував про свій вчинок. Навіть, якщо колись благатиме мене про пробачення, то я ніколи не вибачу. Для мене зрада — це найгірше, що тільки може бути.

— Ну що, Ляно, відірвемося на повну? — спитала я та підморгнула своєму відображенню в дзеркалі.

Схопивши маленьку сумочку, я кинула туди телефон та гаманець з грішми, а тоді вийшла зі своєї квартири. Мої високі підбори голосно стукали по бетонних сходах, коли я спускалася. Цей звук додавав мені якоїсь впевненості, а я дала собі слово, що сьогодні в жодному разі не буду плакати.
Я викликала таксі, адже сьогодні у мене має бути дуже весела та насичена ніч. Цікаво, а якби я провела її з іншими чоловіком, то це рахувалося б як зрада? Напевно, ні, адже я повністю викреслила Андрія зі свого життя. Спогади наших приємних моментів сплили в моїй голові, коли дивилася через вікно автомобіля на темні вулички міста. Зі всіх сил намагалася їх викинути, але кого я обманюю? Навіть, якщо намагаюся здаватися сильною, все одно в душі неприємний осад образи.
Коли ми зупинилися біля клубу, то я одразу ж помітила Аню та Олену. Звісно, сестра ж одягнула коротку білу сукню, тож тепер світиться так, наче ліхтарик. Я кинула водієві гроші та вийшла з таксі.

— Привіт, — сказала я до дівчат, а вони трохи здивовано оглянули мене з голови до ніг.

— Хм, Андрій знає, що ти зараз йдеш в клуб та ще й в такому вигляді? — спитала Олена своїм злегка грубим голосом.

Коли чуєш його вперше, то він здається якимось дивним, але вже через декілька хвилин розмови, забуваєш про все, адже ця людина вміє підняти настрій в максимально короткі терміни. Вони з сестрою разом вчилися в школі. Спочатку постійно сварилися, але у випускному класі стали найкращими подругами. Так триває і до сьогодні. У мене ж ніколи не було найкращої подруги. Я була трохи закритою дитиною, а смерть батьків взагалі загнала мене у депресію. Аня постійно підтримувала, а потім ще й Андрій з'явився. Я дуже сильно прикипіла до нього, тому ця зрада зачепила мене за живе.

Олена дивилася своїми каро-зеленими очима та чекала моєї відповіді. Вона відкинула з плечей своє довге кучеряве волосся, а тоді поправила коротку сукню. Її стрункій фігурі та довгим ногам можна було б позаздрити. Принаймні, мені зі своїми метр шістдесят можна сміло це зробити. Аня ж була вищою за мене, та і волосся мала набагато світліше. Єдине, що було у нас однакове — це карі очі, такі ж, як і в батька.

— Відтепер ми про Андрія не говоримо і не згадуємо, — сказала я та спробувала усміхнутися.

— Роксолано, що сталося? — голосно спитала сестра.

— Десь дві години тому я побачила його з іншою, — сказала я та важко видихнула. — Він привів її в мою квартиру та розважався з нею на моєму ліжку!

— От козел! — буркнула Аня. — Не можу повірити, що він це зробив.

— Роксік, — почала Оленка та поклала свою руку мені на плече, — я завжди казала, що цей твій Андрій не заслуговує тебе. Що ти взагалі в ньому знайшла? Ти ж така красуня, а ці його вусики й зачіска, наче у півня, то це просто жах!

— Напевно, кохання засліпило мені очі, — я глибоко вдихнула. — Тепер треба викинути його з голови, а я сподіваюся, що ви допоможете мені це зробити.

— Звичайно, — Олена взяла нас з сестрою під руки. — Роксік, Аньчік, запалімо цей танцмайданчик своїми танцями так, щоб аж було чутно на іншому кінці світу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍