Шекспір Вільям - Дванадцята ніч, або що заманеться, Шекспір Вільям

Який він із себе? Скільки йому років?
М а л ь в о л і о. Для чоловіка недостатньо зрілий, для хлопчика недостатньо молодий; щось на зразок недозрілого стручка або зеленого яблука; ні те, ні се; між хлопчиком і чоловіком. Вродливе обличчя, говорить задиристо. З вашого дозволу, у нього ще молоко на губах не обсохло.
О л і в і я. Впусти його, та перше поклич Марію.
М а л ь в о л і о (кричить). Маріє, вас кличе графиня! (Іде геть.)
Входить М а р і я.
О л і в і я. Подай мені вуаль і накинь її на мене. Спробую ще раз вислухати посольство Орсіно.
Входять В і о л а і п р и д в о р н і.
В і о л а. Хто з вас шановна господиня цього дому?
О л і в і я. Звертайтеся до мене; я буду відповідати за неї. Що потрібно?
В і о л а. О, сліпуча, чарівна і незрівнянна красуне, скажіть мені, чи справді ви господиня цього дому? Я ніколи її не бачив, і мені не хотілось би даремно витрачати свою красномовність: не кажучи про те, що я сам склав чудову промову, мені коштувало великих зусиль завчити її напам'ять. – Милі красуні, не насміхайтесь наді мною: я дуже вразливий, мене ображає найменша неповага.
О л і в і я. Звідки ви прийшли, добродію?
В і о л а. Мені важко сказати щось на додачу до того, що я завчив, а цього питання немає в моїй ролі. Люб'язна пані, дайте мені хоч якийсь доказ, що ви – господиня цього дому, щоб я міг розпочати промову.
О л і в і я. Ви комедіант?
В і о л а. Ні, моє глибоке серце. Та все ж, присягаюсь іклами хитрості, я дійсно не той, кого зображаю. То ви господиня?
О л і в і я. Якщо я не привласнюю нічиїх прав, то саме я.
В і о л а. Звичайно, якщо це ви, то ви їх привласнюєте. Бо те, що ви маєте віддати, ви вже не можете залишити собі. Втім, я перевищую свої повноваження. Зараз я висловлю хвалу на вашу честь, а потім перейду до суті справи.
О л і в і я. Розпочніть з головного, я звільняю вас від похвал.
В і о л а. Але я так старався їх завчити, і вони такі поетичні!
О л і в і я. Тим більше вони брехливі: лишіть їх для себе. Мені сказали, що ви зухвало вели себе біля моїх воріт. Я дозволила вам зайти, більше щоб поглянути на вас, аніж щоб вас слухати. Якщо ви навіжений, то ідіть собі; якщо маєте розум, говоріть коротко. Я не маю бажання вступати в суперечки.
М а р і я. Чи не підняти вам вітрила? Курс – на двері.
В і о л а. Ні, милий юнго, я ще тут подрейфую. – Втихомирте, графине, вашого велетня!
О л і в і я. Кажіть, що вам треба?
В і о л а. Я – посланець.
О л і в і я. Напевне, вас послали з безчесним дорученням, якщо вам так важко викласти його. Виконуйте ваше доручення.
В і о л а. Воно призначене лиш для вашого слуху. Я прийшов не з оголошеням війни і не з вимогами данини. Гілка оливи у моїх руках, і я промовляю тільки слова миру.
О л і в і я. Одначе, почали ви нечемно. Хто ви і чого хочете?
В і о л а. Нечемності, яку я виявив, мене навчила недоброзичлива зустріч. Хто я і чого хочу, це така ж таємниця, як дівоча цнота. Для ваших вух – свята відвертість, для сторонніх – блюзнірство.
О л і в і я. Залиште нас. Послухаємо святу відвертість.
Марія і придворні виходять.
Отже, добродію, що каже текст?
В і о л а. Чарівна володарко…
О л і в і я. Дуже приємне твердження, і викладати його можна довго. Де зберігається оригінал тексту?
В і о л а. В грудях у Орсіно.
О л і в і я. В його грудях? В якій саме частині?
В і о л а. Якщо бути точним, то в глибині серця.
О л і в і я. Я вже читала його: це – єресь. Більше вам нічого сказати?
В і о л а. Ласкава пані, дозвольте мені поглянути на ваше обличчя.
О л і в і я. Хіба ваш герцог доручив вам вести перемовини з моїм обличчям? Ви, без сумніву, відхиляєтесь від тексту. Та ми відкриємо завісу і покажемо вам картину. Дивіться, добродію, ось така я зараз. (Відкидає вуаль.)
В і о л а. Чудова, якщо тільки все це створив Бог.
О л і в і я. Фарба міцна, добродію: не боїться ні дощу, ні вітру.
В і о л а
Картина справді надзвичайно гарна!
Обличчя, де рум'янець з білизною
Сама природа ніжно навела.
Було б жорстоко вам лягти в могилу
І не лишити світові відбиток
Такої дивовижної краси.

О л і в і я. Що ви, добродію, я не буду настільки жорстока! Я обов'язково звелю скласти опис моєї краси, як додаток до мого заповіту. На кожній частці та ознаці наклеять ярлик з найменуванням. Наприклад: перше – вуста, достатньо червоні; друге – два синіх ока з віями до них; третє – одна шия, одне підборіддя… і тому подібне. Вас прислали, щоб оцінити мене?

В і о л а
Я зрозумів, що горді ви надміру,
Але в своїй гордині ви прекрасні.
Мій герцог любить вас. Таку любов
Зневажити не можна, хоч були б ви
Найпершою красунею у світі.

О л і в і я
А як мене кохає він?

В і о л а
Безмежно.
Його болючі стогони, як грім;
Пашать зітхання полум'ям, а сльози
Подібні до плодючого дощу.

О л і в і я
Він знає, що його я не люблю.
Не маю жодних сумнівів у тому,
Що він багатий, знатний, молодий,
Учений, щедрий, сильний і відважний;
Народ його шанує, навіть любить,
Та все-таки його я не люблю.
Він мусить це нарешті зрозуміти.

В і о л а
Якби кохав я так, як мій володар,
Згораючи в такій смертельній муці,
Відмову вашу не прийняв би я
І ваших слів не зрозумів би змісту.

О л і в і я
А що б зробили ви?

В і о л а
Собі курінь
Я сплів би десь під вашими дверима,
Щоб з нього до коханої волать.
Пісні писав би про любов нещасну
І голосно співав їх серед ночі.
Ім'я кричав би ваше, щоб луна
"Олівія!" розносила довколо.
Між небом і землею не змогли б
Ви спокою для себе відшукати,
Аж поки б ви не зглянулись.

О л і в і я
Багато
Могли б ви досягнути у житті.
Хто родом ви?
В і о л а
Картати долю – гріх,
Та рід мій вище, ніж дістався жереб:
Я – дворянин.

О л і в і я
До герцога вертайтесь.
Я не люблю його. Нехай не шле
Послів до мене. Ну, хіба що ви
Навідались колись би, на дозвіллі.
Розкажете, як вас прийняв Орсіно.
Прощайте. Ось вам. Дякую за труд.
(Протягує гаманець.)

В і о л а
Я не слуга. Сховайте гаманець:
Не я, а герцог прагне нагороди.
А я бажаю закохатись вам
У чоловіка із байдужим серцем.
Хай вашу пристрасть так зневажить він,
Як ви – кохання герцога Орсіно.
Жорстокосте прекрасна, прощавайте!
(Іде геть.)

О л і в і я
"Хто родом ви?" — "Картати долю гріх,
Та рід мій вище, ніж дістався жереб:
Я – дворянин". Клянусь, це справді так.
Твоє обличчя, мова, вчинки, розум –
Ось твій дворянський герб… Тихіше, серце!
Не герцог він, а тільки посланець.
Невже така заразна ця хвороба?
Я відчуваю, як нечутним кроком
Цей образ юний в очі увійшов.
Ну що ж, нехай. Мальволіо, сюди!

Повертається М а л ь в о л і о.
М а л ь в о л і о
Графине, я вже тут, до ваших послуг.

О л і в і я
Біжи за цим зухвалим юнаком,
За герцогським послом. Він тут залишив
Цей перстень, та мені його не треба.
Не хочу я Орсіно надавати
Якусь надію: не для нього я.
Якби юнак зайшов до мене завтра,
Я б пояснила все… Іди скоріше!

М а л ь в о л і о
Біжу, графине.

О л і в і я
Що роблю – не знаю,
Не розуму, очам лиш довіряю.
Не владні ми спокусу відхилить…
Хай буде так, як доля нам велить.

Іде геть.

ДІЯ ДРУГА

Сцена перша

Берег моря.
Входять С е б а с т ь я н і А н т о н і о.

А н т о н і о. Ви не хочете залишитися у мене? І не хочете, щоб я вас супроводжував?
С е б а с т ь я н. Не ображайтесь, не хочу. Моя зірка ледь блимає у мороку; доля до мене ворожа, що може зашкодити і вам. Тому я прошу дозволу нести мої злигоди в самоті. Перекладати їх на ваші плечі було б поганою нагородою за вашу любов.
А н т о н і о. Скажіть принаймні, куди ви йдете?
С е б а с т ь я н. Ні, мій друже! Мій шлях – це безцільні мандри. Та ви, я бачу, надзвичайно скромна людина і навіть не намагаєтесь дізнатися про те, що я досі приховував. Тим легше мені самому розказати про себе. Знайте, Антоніо, що зовуть мене Себастьяном, хоч я назвався Родріго. Батько мій був тим самим Себастьяном із Мессаліна, про якого, здається, ви чули. Після його смерті лишилися близнюки, народжені одночасно, – я і моя сестра. Чому не захотіло небо, щоб ми і вмерли в один час? Та цьому завадили ви, Антоніо, бо за годину до того, як ви врятували мене від люті хвиль, моя сестра потонула.
А н т о н і о. Боже милосердний!
С е б а с т ь я н. Хоч і говорили, що ми з нею дуже схожі, люди визнавали її красунею. Я, звичайно, не міг поділяти з ними надмірного захоплення, одначе, сміливо скажу, що навіть чорна заздрість визнала би її серце прекрасним. Сестра моя потонула в солоній воді, а я і досі топлю пам'ять про неї в солоних сльозах.
А н т о н і о. Ви вже пробачте, що я погано доглядав за вами.
С е б а с т ь я н. О добрий Антоніо! Пробачте мені, що завдав вам стільки клопоту.
А н т о н і о. Якщо ви не хочете в нагороду за відданість убити мене, дозвольте бути вашим слугою.
С е б а с т ь я н. Якщо ви не хочете знищити зробленого, тобто вбити того, кому врятували життя, не просіть мене про це. Попрощаймося відразу. Моє серце таке чуле – це спадок від матері, – що очі мої з найменшого приводу наповнюються слізьми. Я йду до герцога Орсіно. Прощавайте. (Іде геть.)
А н т о н і о
Хай божа милість береже тебе!
Пішов би я з тобою, та багато
Я маю у палаці ворогів.
Ну, будь, що буде! Вслід за ним піду:
Можливо, вдруге відведу біду!

Іде геть.
Сцена друга

Вулиця.
Входить В і о л а, за нею М а л ь в о л і о.

М а л ь в о л і о. Чи не ви тільки що вийшли від графині Олівії?
В і о л а. Ви не помилились, добродію: я йшов не поспішаючи і встиг дійти лиш сюди.
М а л ь в о л і о. Графиня повертає вам цей перстень. Ви звільнили б мене від біганини, якби забрали його відразу. Крім того графиня просить вас втокмачити вашому герцогу, що він їй не потрібний. І останнє: не насмілюйтесь з'являтись до неї з дорученнями герцога, – хіба що захочете розповісти, як він сприйняв її відповідь. Візьміть же перстень!
В і о л а
Цей перстень я від неї не прийму.
М а л ь в о л і о. Ні, добродію, ви зухвало кинули його графині, і вона бажає, щоб так само його повернули. (Кидає перстень.) Якщо перстень вартий того, щоб нагнутися, – ось він лежить перед вами; якщо ні – хай дістанеться тому, хто його знайде. (Іде геть.)
В і о л а
Я персня не приносила їй… Дивно!
Так в чому ж справа? Боже борони!
Невже вона у мене закохалась?
Вона мені дивилася у очі
Так ніжно й невідривно, що язик
Почав у неї трохи спотикатись.
Без сумніву, Олівія послала
Цей перстень і похмурого гінця,
Щоб лиш мене до себе повернути.
Орсіно, перстень – це всього лиш привід,
А суть в мені.