Шекспір Вільям - Річард ІІІ, Шекспір Вільям

Чи не поліг ваш муж
В Сент-Олбенсі на боці Маргарити?
Я нагадаю вам, як ви забули,
Чим ви колись були і чим ви стали,
І я — чим був тоді і чим я став.
Маргарита
(вбік)
І був, і є убивця ти мерзенний.
Глостер А Кларенс бідолашний зрадив тестя,
Порушив клятву,— бог йому простить!
Маргарита
(вбік)
Хай бог його скарає!
Глостер Аби Едвардові добуть корону —
За це в тюрмі тепер сидить, сердешний.
Мені б дав бог Едварда серце — камінь,
Йому ж моє віддав — ласкаве й ніжне.
Я, мов дитя, дурний для цього світу.
Маргарита
(вбік)
Облиш цей світ, злий демоне, й тікай
У пекло з сорому,— твоє там царство!
Рівєрс Мілорде, в люті дні, що ви згадали,
Ніхто з нас вашим ворогом не був,'-
Ми йшли за нашим королем законним;
Були б ви королем — пішли б за вами.
Глостер Я — був би королем? Геть думку цю!
Вже краще я в ганчірники піду!
Єлизавета Ви мало радощів знайшли б, мілорде,
Хоч стали б королем у цій державі.
Отож і я не більше їх знайшла,
Хоч королевою в державі стала.
Маргарита
(вбік)
Так, мало радощів тут королеві.
Я — королева, та нещасна я.
Ні, вже не можу більше я терпіти.
(Виходить уперед)
Гей, слухайте, пірати! Гризетесь ви
За здобич, пограбовану у мене!
Хто з вас, мій погляд стрівши, не тремтить?
Якщо підданцями ви не схилялись,
То затремтіть тепер як бунтарі!
Не відвертайся, хаме благородний.
Глостер Чого, зла відьмо, хочеш ти від мене?
Маргарита Всі злочини твої перелічити —
Без цього я тебе не відпущу.
Глостер Не вигнано тебе під страхом смерті? І
Маргарита Так, але жити у вигнанні тяжче,
Ніж смерть у стороні своїй прийняти. :
Ти сина поверни мені і мужа!
(До королеви Єлизавети)
Ти — королівство! Ви ж усі — підданство!
Мої скорботи всі — по праву ваші,
Бо радощі у мене вкрали ви.
Глостер Прокляв тебе мій батько в час, коли
Вінцем з паперу ти його вінчала,
Й від глуму сльози він ронив з очей.
Щоб їх утерти, герцогу дала
Ти хустку в Ретленда крові безвинній;
З глибин душі сумної ці прокльони,
До помсти кличучи, на тебе впали.
Не ми — мстить бог за твій кривавий злочин.
Єлизавета Бог справедливий мстить за безневинних.
Гастінгс О, так безжально вбити це дитя!
Світ не чував ще злочину такого.
Ріверс Злочинці плакали, про це почувши.
Дорсет І помсту геть усі пророкували.
Бекінгем Нортемберленд там був — і він ридав.
Маргарита Як! Гризлись ви перед моїм приходом,
За горло одне одного хапали —
І враз на мене всю звернули злість?
Невже прокляття Йорка стільки важить,
Що Генріхова смерть, Едварда смерть,
І втрата влади, і моє вигнання
Є лиш відплата за хлоп'я сварливе?
Чи Долетить проклін крізь хмари в небо?
Розкрийте ж, хмари, шлях моїм прокльонам!
Хай не в бою — з обжерства вмре король ваш,
Що став ним через короля убивство!
Хай принц Уельський, твій синок, умре,
Так само юним, від руки убивці,
Як мій Едвард загинув, принц Уельський.
Переживи свій, королево, сан,
Як я, і стань нещасною так само!
Живи найдовше, смерть дітей оплач.
І надивись, як я дивлюсь тепер,
На іншу в королівському одінні.
Нехай твоє раніш минеться щастя,
Щоб не була ти в час гіркої смерті
Ні мати, ні жона, ні королева!
Ви, лорди Ріверс, Дорсет, лорде Гастінгс,
Ви бачили, як під ножем кривавим
Мій син загинув,— бога я благаю,
Щоб з вас ніхто не вмер своєю смертю:
Хай наглий випадок підкосить вас!
Глостер Кінчай свої закляття, люта відьмо!
Маргарита Й пустить тебе? Ні, стій, собако, й слухай.
Як є страшніших кар запаси в неба,
Ніж побажати я тобі могла б,
Хай збереже їх, щоб гріхи твої
Дозріли, й аж тоді поб'є тебе,
Що в цім нещаснім світі мир порушив!
Хай загризе тебе сумління черв!
Хай все життя ти в друзях ворогів,
А в ворогах хай друзів бачиш вірних!
Хай сон для того лиш твоїх очей
Торкається убивчих, щоб кошмаром
Тебе жахали демонів рої!
Потворний викидню, свине рилата!
Ти носиш від народження,тавро,-
Природи плямо, адове поріддя!
Утроби материнської ганьба!
Мерзенний виплід батькового лона!
Безчесне дрантя! Погань!..
Глостер Маргарита!
Маргарита Ні, Річард!
Глостер Що?
Маргарита Не кликала тебе.
Глостер Прошу пробачити. Мені здалося,
Що ти мене так прикро обзивала.
Маргарита Авжеж. Але відповідать не треба.
Лиш дай мені прокльони докінчити.
Глостер Я. їх скінчив іменням — Маргарита.
Єлизавета На вас прокльони ваші й повернулись.
Маргарита Мальована владарко, марний відблиск
Моєї величі, навіщо ти
На павука лихого сиплеш цукор —
Того, що вже впіймав тебе в тенета!
Дурна, дурна, на себе ніж ти гостриші
Настане день — мене попросиш ти
Клясти з тобою злу горбату жабу.
Гастінгс Спини, брехунко, ці прокльони люті,
Терпцю нам не вривай собі на лихо!
Маргарита Ганьба вам! Мій урвали ви давно.
Ріверс Була б вам послуга навчить вас шани.
Маргарита Мені служити — це повинність ваша.
Я — королева, а підданці — ви;
Мені служивши, сповните повинність.
Дорсет Це божевільна, не змагайтесь з нею.
Маргарита Маркізе, тихше,— надто ви зухвалі!
Навряд чи й бачив хто новий ваш герб.
Чи ж новоспечене збагне дворянство,
Яке нещастя — втратити здобуте!
Хто високо — над тим вітри бушують,
А впавши — розіб'ється він ущент.
Глостер Порада не дурна. Маркізе, вчіться!
Дорсет Вона і вас стосується, мілорде.
Глостер Мене — тим більш. Я високо родився.
Гніздо, що в'єм ми на вершині кедра,
З вітрами бавиться, глузує з сонця.
Маргарита І сонце затіняє на біду.
Мій син є свідком — він в тіні смертельній.
Твій гнів, як хмара, вкрив його проміння
І сяйво в вічну пітьму оповив.
І звив гніздо ти в нашому гнізді.
Усе ти бачиш, боже, не стерпи ж:
Що кров'ю він здобув — хай кров'ю й сплатить!
Бекінгем Мовчіть! Не ласку, то хоч сором майте!
Маргарита Ні, ласки й сорому не ждіть від мене.
До мене ви ласкаві не були,
Мої надії вбили безсоромно.
До мене ласка — лиш самі образи,
І все життя моє — ганьба. Хай нею
Живе скорбот моїх несамовитість!
Бекінгем Ну, годі, годі!
Маргарита В знак дружби і союзу, Бекінгеме,
Твою цілую руку. Щастен будь
У всьому ти і рід твій благородний.
. Вбрання у нашій не сплямив ти крові,
То й не торкнуть тебе мої прокльони.
Бекінгем Нікого не торкнуть, не йдуть-бо далі
Вони від губ, що вимовили їх,
Маргарита Ні, вірю я, вони летять до неба,
Щоб мирний спокій божий розбудити.
Мілорде, стережися пса цього!
Він, ластячись, кусає, і укус
Зубів його отруйних —— убиває.
Не знайся з ним, остерігайся лиха.
Гріх,, смерть і пекло — ось його печаті,
Пекельні слуги всі йому коряться.
Глостер Що, Бекінгеме, вам вона сказала?
Бекінгем Та, герцогу, достойного нічого.
Маргарита Що? Зневажаєш ти мою пораду
І лестиш чорту, що від нього я
Застерегла тебе? Згадай це в день,
Коли тобі він смутком серце пройме,
Й скажи: "Пророчиця ти, Маргарито!"
Хай вчує кожен з вас його ненависть,
А вашу — він, і всі ви разом — божу!
(Виходить)
Гастінгс Встає волосся від її прокльонів.
Ріверс І в мене. Дивно, що вона на волі.
Глостер Я не виню її. Пречиста бачить —
Багато кривд вона зазнала; каюсь
І я, що перед нею завинив.
Єлизавета Здається, я їй лиха не чинила,
Глостер Та зиск ви мали весь від лих її.
Я надто гаряче творив добро
Тому, хто холодно про це згадає.
Ось Кларенс має добру нагороду:
У хлів його загнали й там годують.
Хай бог простить того, хто це зробив!
Ріверс Як доброчесно це й по-християнськи —
За тих молитись, хто нам кривду чинить!
Глостер Я завжди так роблю.
(Вбік)
й цілком свідомо:
Якби я кляв, то кляв би цим себе.
Входить К є т с б і.
Кетсбі Його величність просить королеву
(до Глостера)
І світлість вашу,
(до всіх)
Й вас, шляхетні лорди!
Єлизавета Іду я, Кетсбі. Лорди, й ви зі мною?
Ріверс Ми з вами, королево.
Виходять усі, крім Глоетера.
Глостер Я зло чиню — й кричу про нього перший.
Початих мною ж підступів таємних
Важкий тягар складаю я на інших.
Над Кларенсом, кого я в пітьму кинув,
Ридаю гірко перед простаками,
Як лорди Стенлі, Гастінгс, Бекінгем;
Кажу їм, що з ріднею корол"ва
На Кларенса наструнчила Едварда.
Ті вірять і під'юджують: "Пометися
І Ріверсу, і Вогану, і Грею!"
Зітхнувши, я наводжу їм з письма,
Що бог звелів платить добром за зло.
Так наготу злоби я прикриваю
Листочком, вирваним із книг священних,
І, чорта граючи, вдаю святого.
Входять двоє убивць.
Та тихше: ось і виконавці тут.
Ну що, відважні і надійні друзі,
То ви йдете це діло докінчити?
1-й убивця Авжеж, мілорде, й по наказ прийшли,
Щоб у тюрму пустили нас до нього.
Глостер Гаразд, що нагадали: ось, візьміть.
(Подає їм перепустку)
Як скінчите, приходьте в замок Кросбі.
Та не баріться діло довершити,
Проречистих не слухайте благань,
Бо краено вміє Кларенс промовляти,
І ваші він розжалобить серця.
1-й убивця Е ні, мілорде, ми не з балакучих.
З базік пуття не густо; будьте певні,
Не язиком працюємо — руками.
Глостер Як плакать доведеться вам — то груддям!
Лиш дурні плачуть. Я вподобав вас.
Отвж до діла!
1-й убивця Ми йдемо, мілорде.
СЦЕНА 4
* Лондон. Кімната в Тауері.
Входять Клвреис А £?%""" бері.
Брекенбері Чсіг© такі сумні, мілорде, нині?
Кларенс Жахливу ніч провів я, повну снів
Страхітних і видінь потворних. Ні,
Я б не хотів, як вірний християнин,
Ще пережить таку, хоч би й давали
За неї цілий світ щасливих днів,-
Такого жаху сповнена вона.
Брекенбері Що ж снилось вам, мілорде? Розкажіть.
Кларенс Приснилось, ніби з Тауера втік я,
На кора-блі в Бургундію пливу;
Зі мною брат-мій Глостер; він з каюти
На палубу виманює мене.
В бік Англії ми дивимось обоє
І безліч згадуєм важких пригод,
Що в дні війни Лаикастера і Йорка
Нам випали. Проходжуємось ми
Вздовж палуби хисткої; Глостер наче
Спіткнувсь; його підтримать я хотів,
Та, падаючи, він зіпхнув мене
За борт у хвилі океану буйні.
Яка то мука — боже мій! — тонути!
Який жахливий шум води у вухах!
Як страшно смерть побачити потворну!
Я бачив безліч кораблів розбитих,
І безліч трупів риби пожирали.
І скрізь по дну морському — якорі,
І зливки золота, і перлів купи,
Алмази і коштовні самоцвіти.
У черепах, в очницях, де колись
Містились очі, дороге каміння
Світилось, тим очам немов на глум,
І вабило в грузький намул безодні,
З розкиданих глумилось кістяків.
Брекенбері Та як же встигли в передсмертну мить
Ви тайни дна морського роздивитись?
Кларенс Здається, встиг, хоча не раз душа
Із тіла рвалась; та ревниві води
її держали, не давали їй
В повітря чисте зринути і тислй
На груди трепетні, що силкувались —
Аж розривались — викинути дух мій.
Брекенбері І не прокинулись ви з тої муки?
Кларенс Ні, ні, мій сон тривав і після смерті.
Яка в душі моїй знялася буря!
Ввижалося — через потік печальний
В край ночі вічної мене провіз
Хмурний човняр, уславлений співцями.
Тут перший стрів мою блуденну душу
Уорік славний, мій шановний тесть.
Він крикнув: "Кларенсе, яка жде кара
Клятвопорушника в цім темнім царстві?"
І зник.