Шекспір Вільям - Річард ІІІ, Шекспір Вільям

Але, міледі,
Облишмо гострих дотепів двобій
І перейдім до мирної розмови.
Скажіть, причина раннього загину
Плантагенетів Генріха й Едварда —
Осудна не так само, як і кат?
Леді Анна Причина й клятий наслідок — це ти.
Глостер Ні, ваша лиш краса тому причина,
Краса, що в снах тривожила мене.
І світ увесь віддав би я на смерть,
Аби до вашого припасти лона.
Леді Анна Коли б я в це повірила, убивце,
То здерла б нігтями свою красу.
Глостер Мої б не стерпіли такого руки,
Я б вам не дав красу свою губити.
Як сонцем світ, так вашою красою
І я живу,— в ній день мій, в ній життя!
Леді Анна Хай ніч твій день затьмить, а смерть — життя.
Глостер Ти смерть моя й життя,— не лай себе.
Леді Анна Якби ж то так, я б на тобі помстилась.
Глостер Ця сварка наша надто неприродна:
Не мсти тому, хто любить так тебе.
Леді Анна Ця сварка справедлива і доречна,
Адже на мужевому вбивці мщусь.
Глостер Той, хто позбавив вас, міледі, мужа,
Так учинив, щоб кращого вам дати.
Леді Анна Від нього кращих на землі немає.
Глостер Є, й любить вас він більше, ніж померлий,
Леді Анна Хто він?
Глостер Плантагенет.
Леді Анна І він так звався.
Глостер Ім'я те саме, але вдача краща.
Леді Анна Де ж він?
Глостер Ось тут.
Леді Анна плює на Глостера.
Чого ж плюєш на мене?
Леді Анна Отрутою хай стане мій плювок!
Глостер 3 солодших уст ще не лилась отрута.
Леді Анна На гидшу гидь не падала вона.
Геть, геть з очей! Ти ще отруїш їх!
Глостер Твої, мій раю, вже мене струїли!
Леді Анна Нехай же вб'ють тебе, як василіски!
Глостер Уб'ють нехай, щоб я відразу вмер,
А то вони живцем мене шматують.
З моїх очей твої видобувають
Струмки ганебних сліз, гірких, дитячих,-
З моїх очей, що сліз жалю не знали,
Коли мій батько й брат Едвард ридали,
Почувши зойки Ретленда тоді,
Як чорний Кліффорд зняв над ним меча.
Коли твій батько войовничий нам
Розповідав, як батько мій умер,
Та ще й ридав при тому, як дитя;
Коли у всіх текли по лицях сльози,
Як дощ по листю,— їх у час той журний
Мої не проливали мужні очі,
І от, чого не сміло горе вирвать,-
Краса посміла, й сліпну я від сліз.
Ні ворогів, ні друзів не благав я,
Не знав язик мій слів облесних-, ніжних.
Тепер краса твоя — той дар, якого
Благаю гордим серцем і устами.
Леді Анна дивиться на нього з погордою.
Уст не криви так згорда: їх тобі
Не для презирства дано,— для цілунків.
Якщо простить не може мстиве серце,
То ось, візьми цей вигострений меч,
Протни, як хочеш, ним ці груди вірні
І вирви душу, сповнену тобою.
Ждуть голі груди смертного удару,
І смерті я навколішках молю.
(Підставляє їй розкриті груди).
Леді Анна заміряється на нього мечем.
Не гайся, я-бо Генріха убив,
Та знай: краса твоя — тому причина.
Спіши! Убив я юного Едварда,
Та спричинив це образ твій небесний.
Леді Анна упускає меч.
Меч підніми чи підніми мене.
Леді Анна Встань, лицеміре! Хоч твоєї смерті
Жадаю — катом я твоїм не буду.
Глостер Лише скажи — я сам себе уб'ю.
Леді Анна Я говорила.
Глостер То ж було у гніві.
Знов повтори — і та рука, що вбила
Твою любов через любов до тебе,
З любові тої вб'є любов ще більшу,
І будеш ти обох смертей причина.
Леді Анна Коли б серця читать!
Глостер Моє на язиці.
Леді Анна Боюсь, обоє брешуть.
Глостер Тоді — де ж правда в людях!
Леді Анна Гаразд, сховай свій меч.
Глостер Скажіть, що в мирі ми.
Леді Анна Це знатимеш пізніше.
Глостер То жить мені в надії?
Леді Анна Всі люди так живуть.
Глостер Візьміть собі цей перстень.
Леді Анна Візьму, свого ж не дам.
(Надягає перстень на палець)
Глостер Як палець твій моїм обнято перснем,
Так серце бідне це — грудьми твоїми;
Носи і те, і те: твої вони.
Як вільно бідному твому рабові
Ще милості благати з рук.ласкавих,
його б ти ощасливила навік.
Леді Анна Яка ж це милість?
Глостер Лишіть сумні турботи ці тому,
У кого більше є причин для смутку,
І виряджайтеся негайно в Кросбі.
Коли я в склепі Чертсі поховаю
Останки благородні короля,
Сльозами каяття їх оросивши,-
Туди я поспішу, щоб вас побачить.
З причини, вам не знаної, благаю:
Зробіть мені цю ласку.
Леді Анна Зроблю охоче. Радує мене,
Що ваше щире каяття я бачу.
Ви, Барклі й Трессел, підете зі мною.
Глостер Скажіть: "Прощайте!"
Леді Анна Ви цього не варті;
Та вже як лестощів мене вчите ви,
То уявіть, що з вами я прощалась.
Леді Анна, Барклі й Трессел виходять.
Глостер Несіть труну.
Дворяни Куди, мілорде,— в Чертсі?
Глостер Ні, в Біле братство — й ждіть мого приходу.
Виходять усі, крім Глостера.
Хто ще так жінку звабив коли-небудь?
Хто жінку способом таким здобув?
О, я візьму її, хоч ненадовго.
Як? Я, що мужа вбив її і свекра,
Я серце взяв її у тій хвилині,
Коли вона з прокльонами ридала
Над свідком злочину мого кривавим,
Коли бог, суд і совість — проти мене
І друзів не було, щоб помогли,
Крім сатани та лицемірних слів,-
І все ж вона — моя! Ніщо — й весь світ!
Ха-ха!
Невже вона свого забула мужа,
Едварда славного, що в гніві я
Ще так недавно в Тьюксбері убив?
А гожий він, кохання гідний був
І щедро обдарований з природи,
Розумний, сміливий і молодий,
І з кров'ю королівською у жилах,-
Такого вдруге не породить світ!
Вона ж до того погляд прихилила,
Хто принца золоту скосив весну,
Лишивши їй гірку вдовину постіль —
До мене, що не вартий пів-Едварда,
До мене, кривоногої потвори!
Проти гроша я герцогство поставлю,
Що помилявся досі я в собі.
Клянусь життям, хоч сам так не вважаю:
Для неї я — чудовий чоловік.
Що ж, доведеться дзеркало придбати
Та загодить десятків два кравців,
Щоб одягнутись якнайчепурніше.
Як маю ласку я в самого себе,
То варт мені потратитись на це.
Але раніш зіпхну цього в могилу,
Тоді в сльозах до милої вернусь.
Сяй, сонце.'поки дзеркало придбаю:
Нехай же тінь свою у нім впізнаю.
(Виходить)
СЦЕНА З
Лондон. Кімната у палаці.
Входять королева Єлизавета, Ріверс і Грей.
Ріверс Терпіння майте, королево! Скоро
Одужає король наш, безперечно.
Грей Від ваших хвилювань йому лиш гірше.
Тож спокій, ради бога, зберігайте
І бадьоріть його веселим словом.
Єлизавета А як умре він, що зі мною буде?
Грей Лиш мужа втратите — ото й всього.
Єлизавета Такого мужа втратить — лихо з лих.
Грей Вас бог благословив чудовим сином:
Він вас утішить, як умре король.
Єлизавета Ах, він ще юний, ним до повноліття
Опікуватись має Річард Глостер,
Що зовсім ні мене, ні вас не любить.
Ріверс Призначено правителем його?
Єлизавета Ще ні, але вже вирішено це.
Так буде після смерті короля.
Входять Бекінгем і Стенлі.
Грей Сюди йдуть лорди — Бекінгем і Стенлі.
Бекінгем її величності від нас добридень!
Стенлі Хай бог колишню радість вам поверне!
Єлизавета На побажання ваше, лорде Стенлі,
Чи мовила б "амінь" графиня Річмонд?
Хоч вам вона дружина і мене
Не любить,— вірте, Стенлі, не плачу я
Вам злістю за ЇЇ гордливу вдачу.
Стенлі Благаю вас, не вірте, королево,
Злим наклепам огудників її.
Якби ж у них знайшлася крихта правди,
То згляньтеся на слабості графині,-
Не від злоби, від хворощів вони.
Єлизавета Ви короля вже бачили сьогодні?
Стенлі Удвох з мілордом Бекінгемом ми
Оце відвідали його величність.
Єлизавета Є, лорди, на одужання надія?
Бекінгем Велика, королево,— він веселий.
Єлизавета Хай бог поможе! З ним ви розмовляли?
Бекінгем Так, королево. Хоче помирити
Мілорда Глостера й братів він ваших,
А їх усіх — із лордом-камергером.
Звелів усім з'явитися до нього.
Єлизавета Коли б то так! Та не бувать цьому!
Боюся, щастю нашому вже край.
Входять Глостер, Гастінгс ІДорсет.
Глостер Таких образ не буду я терпіти!
Хто ті, що скаржилися королю,
Немовби грубий я і не люблю їх?
Клянусь, той мало любить короля,
Хто ці плітки до вух його доносить!
Що не підлесник я солодкомовний,
Не вмів брехать, у вічі усміхатись,
Вклонятись, як француз, як мавпа чемна,-
То мають всі за ворога мене!
Невже прямий і щирий чоловік
Не проживе, щоб з простоти його
Не скористались шахраї та пройди?
Ріверс Про кого з нас говорить ваша честь?
Глостер Про тебе, що забув і правду, й честь!
Коли тебе я скривдив? Чим образив
Тебе чи іншого з твоєї зграї?
Чуми на вас нема! Його величність —
Хай бог, на зло вам; вік йому продевж-ить-
Дихнуть не може вільно, щоб його
Не турбували скарги безсоромні.
Єлизавета Ні, помиляєтесь ви, брате Глостер.
Король наш без ніякої намови,
Своєю волею послав по вас.
Він, мабуть, з ваших вчинків спостеріг,
Що ви ненавидите цілим серцем
Моїх дітей, братів, мене саму,-
То й хоче злоби вашої причину
Він знати і усунути її.
Глостер Не знаю. Світ так споганів, що сови
Вже там літають, де й орли не сміли.
Відтоді як в дворяни вийшов блазень —
У блазнів обертаються дворяни.
Єлизавета Так, так, все зрозуміло, брате Глостер:
Моїм ви друзям заздрите й мені.
Дай боже вік не мати в вас потреби.
Глостер Тим часом нам дав бог до вас потребу.
З намови вашої в тюрмі наш брат.
І сам в неласці я, і все дворянство
Зневажене, тоді як у дворяни
Щодня підносять, сиплють привілеї
Тому, хто вчора був гроша не вартий.
Єлизавета Клянуся тим, хто до висот цих трудних
Мене із щастя скромного підніс,
Що проти Кларенса ніколи я
його величності не намовляла,
Лиш завжди заступалася за нього.
Ганьбою підлою підозр облудних
Ви тяжко, лорде, скривдили мене.
Глостер Ви, може, заперечите, що Гастінгс
Лиш через вас в тюрмі недавно був?
Ріверс Вона це зможе, бо...
Глостер А зможе, Ріверсе,— це всім відомо!
Ще й більше зможе, ніж цього зректися/-
Вам, сер, піднестись може помогти
й зректись, що в тім була рука її,
І запевнять, що ваша то заслуга.
Чому не зможе? Зможе, я ручусь вам...
Ріверс У чім "ручусь"?
Глостер Ручусь, за короля ще зможе вийти,
Ще за якогось дівича-вродливця.
Бабуня ваша гірше заміж вийшла.
Єлизавета Задовго, лорде Глостер, я терпіла
Ваш глум гіркий і в'їдливі докори.
Клянуся, доповім я королю
Про всі образи, що від вас зазнала.
Була б я краще наймичка сільська,
Ніж королева, що терпіти мусить
Знущання ці, зневагу і цькування.
Не радість в Англії сан королеви.
Входить ззаду королева Маргарита.
Маргарита
(вбік)
Молю, щоб зменшив бог тобі цю радість!
Твій сан, і трон, і честь — мої по праву.
Глостер Ви грозите все королю сказати?
Кажіть без жалю, знайте лиш: я все,
Що мовив тут, засвідчу й перед ним,
Не побоюсь і в Тауер потрапить.
Пора сказати — труд забуто мій.
Маргарита
(вбік)
Дияволе, твій труд я пам'ятаю!
Мого ти мужа в Тауері вбив,
При Тькжсбері ти й сина вбив Едварда.
Глостер Ще не були король ви й королева,
А я вже в'ючним був конем у нього.
То ворогів його упень рубав,
То друзям щедрі сипав нагороди.
Щоб кров його піднести, лив свою.
Маргарита
(вбік)
1 кращу лив, ніж кров його й твоя.
Глостер В ті роки ви і муж ваш Грей були
На стороні Ланкастерського дому.
Й ви, Ріверсе.