Куліш П. - Байда князь Вишневецький, Куліш П.

class="empty-line"/>

Тим ча­сом вно­сять і ту­рецькі гос­тинці: блис­ку­чий кінський на­ряд і ке­леп, сад­же­ний ізум­ру­да­ми.

Турчин

Не в со­бо­лях тобі потіти, кня­зю,

І не пар­чею по­ли ве­ли­ча­ти:

Коня ли­царсько­го тобі в гос­ти­нець

Та ке­леп шле наслідник Ма­го­ме­та.

Москаль

Наследник Ма­го­ме­та-са­моз­ван­ца,

Гаремного про­ро­ка про­хо­дим­ца.

Турчин

Дозволь нам, кня­зю, бо­жий суд вчи­ни­ти,

Поставити бойців пе­ред то­бою.

Чий упа­де, не­хай се бу­де зна­ком,

Що прав­да лжу но­га­ми по­пи­рає.

Байда

Не ли­чить нашій честі і по­вазі

Вбачати кров по­сольську в се­бе до­ма.

Хто з ва­ших по­тен­татів більший-стар­ший, [11]

Розсудить те ко­лись ру­ка гос­под­ня.

Тепер же я про­шу вас, любі гості,

(Устаючи і вкло­ня­ючись їм).

Прийняти за­ра­зом од ме­не дя­ку.

Нема в нас, ко­заків, срібла та зла­та,

Щоб за да­ри да­ра­ми відпла­ти­ти.

Ми кров'ю пла­ти­мо ца­рям за лас­ку,

Стережемо царст­ва їх од на­пасті.

Москаль

Мы с тем и при­бы­ли, князь хрис­ти­анс­кой,

Чтоб во­инст­во твое приз­вать на по­мощь

Против не­вер­ных на­ших су­пос­та­тов.

Велик наш царь: од­ной по­лой пок­рыл он

Ливонию со мо­рем со Бал­тий­ским, [12]

Другою - всю Си­бирь со оки­яном;

Рукою до­сяг­нул до Бе­ла мо­ря,

Поставил но­гу твер­до на Хва­лынс­ком. [13]

Он даст те­бе в корм­ленье во­еводст­во

Величиной со всю Лит­ву и Польшу.

Турчин

Не слу­хай, кня­зю, мо­ви ту­лум­ба­са,

Московської, гуч­но­пус­тої боч­ки.

Сягає ши­ро­ко зем­ля Мос­ковська,

Да тісно, сум­но там людсько­му сер­цю.

В снігах уто­неш, у бо­рах заб­лу­диш,

З вед­ме­дя­ми, з вов­ка­ми жи­ти бу­деш.

Москаль

Эх, ты, баш­ка, об­ви­тая за­во­ем,

Узорами рас­пи­сан­ная кук­ла!

Тебе ли знать, чем слав­на Русь свя­тая,

Чем пра­вос­лав­ная креп­ка, мо­гу­ча?

Турчин

У нас ти, кня­зю, знай­деш край розкішний,

Як рай зем­ний. Едем бар­вис­то­пиш­ний,

Хороброму у нас хва­ла і сла­ва,

Розумному - ша­но­ба і по­ва­га,

Веселому - пісні, танці, му­зи­ки,

А доб­ро­му - свя­те доб­ро вовіки.

Чи схо­чеш, над бист­рим Ду­наєм ся­деш,

На страх і жах на­ро­дам ка­то­лицьким;

Чи схо­чеш, ко­шем ста­неш про­тив пер­са,

Як гро­мо­ва у блис­ка­ви­цях ту­ча.

Тінь бо­га на землі, каліф ве­ли­кий,

Тебе своїм бла­гос­ло­веннєм зи­ще

І оси­па­ти­ме те­бе довіку

Щедротами без міри і без ліку.

Байда

Шановні гості, слав­них по­тен­татів

Намісники і реч­ни­ки дос­той­ні!

Не мо­жу я те­пер вам обіця­ти,

Кому з вас бу­ду скор­ше по­ма­га­ти:

Бо обіця­ти і зро­би­ти в ме­не

Вимовлюється ділом, а не сло­вом.

Скажу вам тілько, що Річ Пос­по­ли­та [14]

Козако-україно-запорозька

На те стоїть, на те жи­ве й воює,

Щоб лю­де в світі не за­бу­ли прав­ди.

Дарами нас не мож­на підку­пи­ти,

Шкода й сло­ва­ми пиш­ни­ми лес­ти­ти.

Чи в хрис­ти­ян, чи в турків більше прав­ди,

За тих і кров ми бу­дем про­ли­ва­ти.

По мові сій, шап­кую вас, вітаю

Та й до домівок з ми­ром од­пус­каю.

Турчин

Виходимо, та про­сим не за­бу­ти,

Де куб­литься рес­публіка ко­зацька:

По са­му Рось, по Селістряні Бур­ти

Лежить зем­ля наслідня От­то­манська. [15]

(Виходить із своїм поч­том).

Москаль

Смекаешь, князь? Смот­ри же, пом­ни твер­до,

Где хрис­ти­анст­ва глав­ная за­щи­та.

Сидишь ты на стольце ва­ряжс­ком гор­до,

Да у ца­ря - пус­тяк Речь Пос­по­ли­та.

Хозяйничать в хо­зяй­ст­ве он ве­ли­ком

Умеет луч­ше всех вла­дык под не­бом,

И как ты ни храб­ришься в По­ле Ди­ком, [16]

А жить при­дет­ся на­шим рус­ским хле­бом.

(Выходит со сво­им поч­том).

Байда

Наторохтіла пов­ну ха­ту боч­ка…

Чого в мос­ковську го­ло­ву не прий­де?

У нас рілля - хоть по­са­ди ди­ти­ну,

То ви­рос­те: та­ка зем­ля пло­дю­ща;

А в них сіренький супісок та гли­на,

Корпають, мов на глум людський, со­хою,-

І плуг наш до со­хи го­ло­ден прий­де:

"Дай, ку­мо, Хрис­та ра­ди, скиб­ку хліба!.."

Уф! уто­мивсь, не­на­че від ро­бо­ти

З во­ла­ми в плузі щи­рий кінь ли­царський.

А тур­чин сте­ле нам постіль м'якенько,

Да як-то вис­па­тись би до­ве­ло­ся!

Загарбавши під се­бе патріархів,

Торгує їх пе­ре­купст­вом ле­да­чим.

Самі прибільшу­ють невіри пла­ти,

Аби з дур­них дурнії гроші дра­ти.

Мої ко­хані друзі-поб­ра­ти­ми!

Шануйте щи­ру прав­ду, а не віру.

Нехай у вас та віра луч­ча бу­де,

В котрій доб­ра най­більше роб­лять лю­де…

Чути знад­во­ру га­лас.

Що се та­ке? Що се за гомін ди­кий?

Тульчинський

(позирнувши в вікно)

Ой ле­ле! се по­сел пос­ла воює,

І Боч­ку вже у су­точ­ки за­пер­то…

Байда

Вхопи, мій хло­ню, бун­чу­ка князько­го,

Біжи, пос­куп­люй чер­го­ве ко­зацт­во

Та розійми сих во­рогів за­пек­лих…

Гледи ж, не виціди крові і краплі.

Тульчинський

Біжу, мій кня­зю. Як не розійму їх,

То розіллю хо­лод­ною во­дою

(Виходить).

Один з поб­ра­тимів

Ні, доб­ре Ту­лум­бас воює!

Він го­ло­сом і мерт­во­го підняв би.

Бач, як ре­ве! Мов та ста­ра гар­ма­та,

Що ко­за­ки Грізною про­зи­ва­ють.

Другий

Пресвітлий кня­зю, я тобі не рад­жу

Коня ту­рецько­го в та­бун пус­ка­ти:

Бо він уб'є тво­го Ара­па, Бу­рю.

Шкода та­ко­го же­реб­ця вте­ря­ти!

Байда

Нехай уб'є: сим ділу не заш­ко­дить:

Не ко­ней він, левів мені нап­ло­дить.

І між ор­ла­ми, бра­те, бій бу­ває,

І цар ца­ря по­ту­гою воює.

В бо­ях сер­ця гар­ту­ються ли­царські,

В бо­ях рос­те і кріпне дух ко­зацький.

Третій

Се не сідло, прес­тол тобі блис­ку­чий,

Наш кня­зю Бай­до, Соліман [17] спо­ру­див.

На тім коні-огні, на сім прес­толі

Рівен ти бу­деш си­лою з ца­ря­ми.

Байда

Мене рівня­ти­ме з ца­ря­ми прав­да,

Котрої по світах з ме­чем шу­каю…

Дивись, ди­вись! ого! мій чу­ра виріс,

Орудує ко­зацт­вом по-гетьманськи.

Четвертий

Тульчинських рід підбивсь аж геть уго­ру,

Пасе пе­ред­ню й у князів ста­рин­них.

П'ятий

Я ба­чив путь іще тогді в нім, кня­зю,

Як він ко­ня до­павсь упер­ше хлоп­цем.

Так бу­ря крил в Бо­рея [18] по­зи­чає,

Так гур­ри­кан [19] сте­пом ле­тить-гу­ляє,

Не зник­не чу­ра твій Са­мусь без сла­ви:

Співатимуть ко­лись про нього ду­ми.

Байда

Глянь, бра­те, що він з ни­ми ви­роб­ляє!

Розвів обох, мов дві ота­ри, різно.

Шестий

Се, кня­зю, справді зроб­ле­но мис­тецьки:

Твого Са­мусь клей­но­да не по­ни­зив.

П'ятий

Незгірш і се, що мос­ка­ля при­дер­жав,

А тур­чи­на у чис­те по­ле випх­нув.

Шестий

Дивись, ди­вись! уже по згір'ю гра­ють,

Долманами, [20] ка­зав би крильми, ма­ють.

Другий

Скотили вже дя­ки на во­за й Боч­ку…

Мовчить; як міх ко­вальський, важ­ко ди­ше.

Четвертий

Сей воєво­да уло­мив би спи­ну

І ма­ке­донсько­му ко­неві, Бу­ке­фа­лу. [21]

Другий

Не всто­яли б во­ро­та римські, пев­но,

Коли б та­ких сло­няк дать Ганніба­лу. [22]

Третій

А я б йо­го пос­лав наз­до­га­ня­ти

По го­рах та бай­ра­ках Мітріда­та. [23]

Другий

Не хут­ко б вітро­но­го­го дог­на­ла

Московська го­во­ру­ха че­ре­ва­та.